на випадок немилої зустрічи, власною рукою прийти в допомозі приязній мені до цього часу Фортуні, що піклується про мене. Сьогодні не лише своїх приятелів, а й свого любого Гелія я відпустив. Хотів розмовитися з тобою віч-на-віч. Тому й пішов уздогінці за тобою.
За якимсь часом знову заговорив:
— Що ж, Міртало? Зподієш, як я тобі раджу? Залишишся в Фаніїному домі? Поміркуй. Мистецтво є чарівна, розлога, повна розкошів країна, що її сами боги вибранцям своїм можуть позаздрити. За королівну в цій країні можеш і ти стати. Вільна можеш бути від безглуздих забобонів, що панують над твоїм народом, від похмурих та злиденних обставин Затибря, від Сіласових і різних ще переслідувань… Може, хтось інший сказав би тобі, що матиме тебе за свою коханку. Я не скажу. Спокуса безневинности не є моє ремество. Я не скромник, але чи ж мало є в Римі соромітниць, що вже мені набридли. Вдивляючись у тебе, ліпше, ніж колись, розумію слова свого вчителя Музонія: „Чеснота чоловіка полягає в тому, щоб не дотикатися нікого своїм зіпсуттям та не ображати нічиєї скромности“. Зацікавила ти мене більш, ніж спочатку я міг думати, ти, чужоземська Арахно… Очі маєш чудові й вимовні, а вуста твої подібні до коралю, обвогклого в росах. Та ж понад твої очі й твої вуста краща сторазово та іскра творчости, що її незнані сили вдмухнули в твої
