груди. Я перетворю іскру цю в полум'я. Вчиню з тебе малярку, що всенький світ її знатиме, і будеш ти тоді оточена радісним колом всіляких розкошів, багатств, слави й кохання!..
Цього разу говорив поважно та з запалом. Вона знову зупинилася і, зводячи до нього сплетені руки, погамовано скрикнула:
— Артемідоре!
У скрикові тому була безмежна вдячність та п'янка радість; а втім, тремтливими вустами, по якійсь хвилині, вона шепотіла:
— Іди звідси! Он уже двері Менохімової хати. Тадже і в кружґанку побачу тебе завтра. Осередь вас назавжди не залишуся… ніколи…
І зайшлася слізьми тихо, розпачливо.
— Та ж побачу я тебе завтра в кружґанкові, Артемідоре! Йди звідси! Он двері Менохімової оселі. Тадже побачу тебе завтра, пане!
— Заспокойся й думай про раду, що я тобі подаю. Приходь завтра до кружґанку. Покажу тобі, як малюю отих птахів, що ти сьогодні так на них задивлялася… Прийди до кружґанку…
— Побачу тебе завтра, пане!
Він пішов і небавом перестрінувся з нічним мандрівцем, що за його плечима він тільки-йно зараз угледів подорожну торбу, а в руці — мандрівну палицю. Отже не був це напасник, але якийсь подорожній, що серед мовчазних і сонних передміських вуличок шукав собі на ніч притулку.
