як хочете, ви дістанете відплату за свою дурість та зухвалість.
Він казав це так енергійно та мужньо, що нападники страшенно злякалися і — почасти через це, а почасти, послухавшись корчмаря — перестали кидати на нього каміння, він же дозволив забрати поранених і вартував далі таксамо спокійно й непохитно.
Корчмареві не сподобалась поведінка Дон-Кіхота, і він вирішив якнайшвидше, поки не трапилося більшого нещастя, настановити його на це прокляте рицарство. Отож, підійшовши до Дон-Кіхота, він попросив пробачити за грубіянство, з яким без його відома поводилися з ним погоничі, що дістали належну кару за це. Він повторив, що в замку немає каплиці, але для їхньої справи вона не конче потрібна. Справді, коли висвячують на рицаря, вся штука, оскільки він знає церемоніал, полягає в ударах мечем по спині й по плечах, а це можна зробити й серед поля. Щождо почесної варти, яку відбувають тільки дві години, то на ній він уже простояв більше як чотири.
Дон-Кіхот повірив і сказав, що ладен слухатись, але просить кінчати якнайшвидше, бо, ставши рицарем, він у разі нового нападу не лишить у замку живої душі, крім тих, за кого проситиме господар замку, до якого він ставиться з великою пошаною.
Попереджений і переляканий корчмар приніс швидше книгу, де записував видавані погоничам солому та ячмінь, і з недогарком свічки, який ніс хлопчик, та двома згаданими вже дівчатами підійшов до Дон-Кіхота. Звелівши йому стати на коліна, корчмар почав читати з своєї книжки, наче проказував якусь молитву, а читаючи підніс руку і добре вдарив його по шиї, а потім по плечах його ж власним мечем. Увесь цей час він мимрив собі під ніс, ніби молився. Далі він звелів одній з дам оперезати Дон-Кіхота мечем, і та зробила це дуже майстерно та обережно, бо мало не лускала зо сміху на кожному кроці церемонії. Проте, бачені нею подвиги нового рицаря примушували її стримуватись. Пов'язуючи йому меч, добра сеньйора сказала:
— Хай щастить вашій милості у всіх рицарських змаганнях!
17
