Через два дні Дон-Кіхот із Санчом дісталися ріки Ебра, і бачити її Дон-Кіхотові було дуже приємно. Дивлячись на її береги, на прозорість та розкіш її води і повільність її течії, він думав про тисячі речей.
Їдучи вздовж ріки, рицар і зброєносець помітили маленький човен, що без весел і без інших снастей стояв у затишку, прив'язаний до дерева, яке росло на березі. Оглянувшись навкруги й нікого не побачивши, Дон-Кіхот хутко зіскочив з Росінанта і звелів Санчові злізти з Сірого та добре прив'язати обох тварин до якогось дерева.
На запитання Санча про причини такого наказу Дон-Кіхот відповів:
— Той човен, Санчо, що перед нами, безперечно, не може бути чимсь іншим, як тільки човном. Він кличе й запрошує мене сісти в нього і поїхати допомогти якомусь рицареві чи якійсь іншій значній особі, якій загрожує велика небезпека. Це цілком відповідає духові рицарських книжок та чарівників, які в них діють і говорять. Коли якийнебудь рицар зазнає лиха й може позбутися його лише з допомогою іншого рицаря, нехай той буде хоч за дві тисячі миль, а то й більше, — то чарівники несуть його на якійсь хмарі або посилають човна, в який він сідає, і, швидше як оком мигнути, переправляють повітрям чи морем туди, де потрібна його поміч. З такою метою, о, Санчо, поставлено і тут цього човна, і це така сама правда, як те, що тепер день.
— Якщо це так, — відповів Санчо, — і ваша милость на кожному кроці хоче втручатися в те, що, здається, має назву безглуздя, мені лишається тільки послухатись і схилити голову згідно з прислів'ям: роби те, що наказує пан, і сідай разом з ним до столу. А втім, я хочу попередити вашу милость, що, на мою думку, човен належить не чарівникам, а якимсь рибалкам, що живуть біля цієї ріки, де ловляться найкращі в світі річні оселедці.
Так кажучи, Санчо прив'язував тварин і з тугою на серці доручав їх підтримці й охороні чарівників.
