без причини — його бив ременем кремезний селянин, додаючи до кожного удару догану й пораду: „Тримай язика за зубами і візьми очі в руки“, а хлопець відповідав на це:
— Я не робитиму цього вдруге, сеньйоре мій, присягаюся, що не робитиму, і обіцяю надалі краще стерегти череду.
Почувши це, Дон-Кіхот скрикнув розгніваним голосом:
— Нечемний рицарю, сором битися з тим, хто не може оборонятися! Сідайте на вашого коня, беріть спис (у селянина теж був спис[1], що стояв під дубом, де прив'язано кобилу), і я доведу вам, що так, як ви робите, роблять тільки боягузи.
Побачивши над собою постать із силою зброї та з списом, селянин уважав себе вже за мертвого і ввічливо відповів:
— Сеньйоре рицарю, цей хлопець, якого я караю, — мій наймит. Він стереже тут поблизу мою череду, з якої щодня зникає одна овечка, а коли я докоряю йому недбальством та шахрайством, він каже, що я роблю це через скупість, щоб не платити йому. Богом присягаюся і своєю душею, що він бреше.
— Бреше? При мені? Підлий селюче! — крикнув Дон-Кіхот. — Присягаюся сонцем, що нас осяває, мені кортить проштрикнути вас цим списом. Платіть зараз, без зайвих балачок, інакше, присягаюсь, я на цім таки місці уб'ю і знищу вас. Одв'язуйте зараз же!
Селянин похнюпився і мовчки відв'язав свого наймита, а Дон-Кіхот спитав хлопця, скільки винен йому хазяїн. Той відповів, що по сім реалів за дев'ять місяців. Дон-Кіхот підрахував, що весь борг становить 63 реали, і звелів селянинові негайно розрахуватись, коли він не хоче зараз же вмерти. Наляканий селянин присягався місцем, де стояв, і присягою, яку на себе взяв (хоч насправді він зовсім не присягав), що винен менше, бо з загальної суми боргу треба відняти вартість трьох пар черевиків, що він дав хлопцеві, та один реал за два кровопускання підчас його хвороби.
——————
- ↑ За часів Сервантеса селяни часто були озброєні списом або мечем.
19
