— Геть, рицарю, геть; бо я вб'ю тебе, якщо ти не даси нам їхати далі, не будь я біскаєць!
Дон-Кіхот зрозумів його і спокійно відповів:
— Мерзенне створіння! Якби ти був рицар, я покарав би тебе як слід за твій дурний розум та зухвальство.
— Я не рицар? — скрикнув біскаєць. — Їй-богу, ти брешеш! Якщо ти кинеш списа і видобудеш меча, зараз побачиш, як вода несе кішку[1].
— Зараз ви це побачите, як казав Аграхес[2], — відповів Дон-Кіхот, кинув спис, узяв у руки меч, притиснув до себе щит і атакував біскайця, маючи намір убити його.
Бачачи, що він наближається, біскаєць хотів злізти з свого мула, бо він був найманий і на нього не можна було звірятись — але встиг лише вихопити меч. На щастя, він згадав, що недалеко стоїть карета і звідти взяв подушку замість щита, і незабаром вони стояли один проти одного, як два смертні вороги.
Решта вершників намагалися заспокоїти їх, та не могли нічого вдіяти, бо розлютований біскаєць своєю мало зрозумілою говіркою кричав, що коли хто заважатиме йому закінчити цей бій, то він уб'є і даму і всіх.
Дама в кареті, налякана і здивована тим, що їй довелося побачити, наказала кучерові держатись осторонь і дивилась на битву здаля. Тимчасом біскаєць так урізав Дон-Кіхота мечем по плечу, що, якби той не затулився щитом, розрубав би його до попереку. Відчувши силу цього могутнього удару, Дон-Кіхот голосно сказав:
— О, квітко вроди, владарко душі моєї, Дульсінеє, допоможіть рицареві, який, щоб задовольнити вашу добрість, перебуває в такій страшній баталії!
Сказавши це, він наготовив меч, прикрився щитом і кинувся на біскайця. Все це сталося в одну мить, бо Дон-Кіхот вирішив докінчити справу одним нападом.
Побачивши, як він наступає на нього, і догадавшися з завзятості рицаря про його відважність, біскаєць вирішив і собі робити, як Дон-Кіхот, і чекав його, захищаючись
——————
38
