подушкою і не маючи змоги зрушити з місця свого мула, втомленого і незвиклого до таких дитячих забавок. Дон-Кіхот, як уже сказано, наступав на лукавого біскайця, піднісши вгору меч і маючи намір розрубати його пополам. Біскаєць чекав його, теж піднісши меч і виставивши наперед подушку.
Глядачі злякано дожидали, що станеться після двох жахливих ударів, які загрожували впасти на супротивників. А дама в кареті та решта слуг без упину молилися та давали тисячі обіцянок перед усіма святощами Іспанії, щоб бог урятував їх і конюха від величезної небезпеки.
Лютий біскаєць ударив перший, і так сильно оперезав Дон-Кіхота мечем, що, якби він у нього випадково не повернувся, одного такого удара було б досить, щоб кінчити не тільки цю жорстоку баталію, а й усі пригоди нашого рицаря. Проте, доля, що берегла його для кращих подій, одвернула руку біскайця, і меч хоч і сильно вдарив Дон-Кіхота в ліве плече, але не дуже пошкодив йому, зірвавши тільки з лівого боку панцер, а по дорозі й частину шолома та половину вуха.
Всі ці прилади з великим брязкотом упали на землю, і Дон-Кіхот опинився в дуже скрутному становищі. Але, ставши на стременах і націливши меча, він обома руками опустив його на голову біскайця з такою силою, що в того, не зважаючи на подушку, на яку саме впав меч, потекла кров з носа, з рота і з вух, неначе на нього впала гора.
Він не скотився з мула тільки тому, що вхопився за його шию, але вибився із стремен і хутко випустив поводи з рук, після чого наляканий ударом мул дременув у поле і за кілька скоків скинув свого хазяїна на землю.
Дон-Кіхот дивився на це цілком спокійно і, коли біскаєць упав, зійшов з коня, швидко підійшов до свого супротивника і, наставивши йому проти очей вістря меча, запропонував здатися, а інакше грозився відтяти йому голову.
Біскаєць був такий приголомшений ударом, що не міг вимовити й слова, і справді зазнав би лиха, коли б жінки, що досі перелякано дивились на змагання з карети, не
39
