цілу увагу внутрішній організації власних народнії мас. У цій організаційній праці проминули останні два роки світової війни. Назовні в Ірландії все було досить спокійно, але під поверхнею все кипіло, об'єднувалось і готувалось до останнього великого бою за свободу.
Настав кінець 1918 року. Центральні держави признали себе переможеними. Підписано було перемирря. Серед аптанських військ запанував неспокій: всім надокучила 4-літня війна, всім хотілося додому. Ірландські націоналісти постановили скористуватись цим переломом у настрої мас і проголосити самостійність Ірландії, сподіваючись, що втомлені англійські війська не підуть утихомирювати безборонну людність, а знов думаючи, що проголошена Вільсоном засада самоозначення народів не дозволить Англії дуже круто натискати на Ірландію.
Отож дня 14 грудня 1918 р. ірландський народ величезною більшістю голосів устами своїх вибранців висловився за незалежною ірландською республікою. Ірландський революційний парламент (Dail Eirean), зібравшись 21 січня 1919 р., проголосив ірландську республику за правно повсталу.
На це англійський уряд, не роблячи собі нічого з Вільсонових засад, запровадив в Ірландії режим загостреного військового терору. А що регулярні війська справді були втомлені війною й на них не можна було дуже покладатися, то для Ірландії було навербовано спеціяльну жандармерію й поліцію з найгірших елементів військових та цивільних. Цей екзе-
