Ця сторінка вичитана
Ще губи кам'яні
дахів високих
пожадливо бузу татарську ссуть,
ще безматень у вульні велетенськім
не зворухнувся:
грузно спить, —
а вже
набряклими повіками за містом
моргає хтось
і пальцями нервово
по ринві стукотить.
Бульвари.
Сніг таранкуватий —
як стародавній мармор,
а коло прикорнів чорніє:
провалились рани…
І сльози
[не мої — дубів померклих]
моє обличчя й руки кроплять.
