нервно, швидко, хапаючись. Вона неначе хотіла заговорити недавню неприємну подію з Фесенком, забути іі в розмові.
Фесенко сидів надувшись та насупивши брови. Він тільки скоса поглядав на Саню, на іі нервне лице, на іі ненатурально жваві очи. Навроцький несподівано встав з'за стола і пішов в гостинницю. Єго мордував голод і він не втерпів, щоб не попоісти в смак. Навроцька стревожилась.
— Отже зробить якусь штуку оцей старий простак, подумала вона. А простак і справді зробив штуку: він швидко з'явив ся на ґанку з тарілкою в руках. На тарілці лежав цілий стіжок маринованоі риби. Навроцький поставив тарілку на столі, сів собі спокійненько і промовив:
— Еге, мабуть, ви паничі хочете істи! Прошу закусити! Та й я попоім, бо зовсім виголодав ся.
Навроцька надулась, насупила брови.
— Старий дурень! Вчу, вчу і ніяк не вивчу оцю мужицьку степову простоту. Приніс повну тарілку маринати, котроі нам сталоб на три дні; паничі, як голодні вовки потріскають усе до чиста, мигнула думка в Навроцькоі. Вона ледви вдержала язика, щоб не налаяти свого простака.
— Маню! піди серце, та скажи горничній, щоб вона принесла тарѣлки, ножі та вилки та паляниці, а сама возьми з комоди серветки, промовила тихеньким голосом Навроцька до Мані, та не забудь замкнути комоду.
Маня пішла і вислала через горничну тарілки. Паничі й панни кинулись на маринату, як голодні вовки на вівцю.
Фесенко забув про недавню обиду і заів горе своєі душі двома добрими шматочками маринати, кида-
