Мурашкова розсердилась. Густі рівні брови трошки зійшли ся і між ними з'явились легесенькі зморшки: то була прикмета іі гніву.
— Ви не правдиві до єго, сказала вже зовсім спокійно Мурашкова.
— На нещастя Комашко правду каже, обізвав ся Мавродін. Уся сила Целаброса в красних словах: і таких пустих космополітів повно в наших городах. Аж кишить!
Мурашкова почула, що по іі напружених нервах неначе хтось вдарив з усієі сили і іі нерви заболіли. Вона чогось почула, що цей замах був смертельний для іі серця. Вона не могла не йняти віри Комашкови й Мавродінови, бо знала, що вони лучче від неі знають Целаброса, але іі хотілось не йняти ім віри. Іі хотілось, щоб то була неправда.
— Хотіла-б я вам не йняти віри, сказала Мурашкова, і іі голос задрожав. Вона відвернула очи і дивилась у вікно.
— Хотів би й я, щоб на сьвіті було багато людей чесних і правдивих, щоб усі були чесні, та… правди не сховаєш: правда, як олива, випливе на верх, обізвав ся Комашко. Целаброс не з тих чесних космополітів, котрі з енерґією пішли на діло. Це такий космополіт, котрими аж кишать наші чорноморські городи. З єго вийде як не другий Фесенко, то дуже похожий на єго. Ось побачите, коли з єго не вийде бесарабський або херсонський поміщик, а може й одеський банкир. Але що він прямує до однієі матеріяльности, я за це готовий покласти голову під сокиру. Я вчив ся з ним в ґімназіі і знаю єго. Колись він був навіть радикалом. Але тепер він прохолов, і той радикалізм зістав ся тільки на кінчику єго красномовного язика.
