і одпочинок, і спокій в серци і добре товариство. Комашко глянув скоса на Саню, на чистий профіль іі лиця й вдруге сказав, розтягаючи слова: спокій в серци… Я щасливий сьогодня, як в часі своіх дитячих літ. Недавні часи, а міні вже жаль за вами! Цей день пригадує міні давні, пишні дні, а ще пишнійші ночі над Дністровим лиманом.
— Не вже ви були щасливійші в дитячі літа? сказала Саня. Дитячі літа — то чисте становище несьвідомоі натури, натури нерозумноі, без самосьвідомости, без розуміння морального.
— Воно так, сказав Комашко, але й не так. Тоді я не знав боротьби душевноі, важкого вибору принципів, добування ідеалів, не зазнав я ще важчого змагання розуму з серцем, не зазнав я і не розумів того гніту, який душить нашу вольну мисль, наше украінське слово. Ті часи були для мене щасливі. І тепер, коли моя душа направлена поетично, вони встають передо мною, як пишні мріі фантазіі, що були, та на віки минули і ніколи не вернуть ся.
Батько мій був заможний, але простий чоловік. Років з вісім він держав рибальську ватагу на Дністровому лимані. Ми жили в одному акерманському селі чи місточку. Памятаю, я був тоді в низших клясах ґімназіі. Бувало літом на канікулах наша рибальська ватага виходить на днів три, або чотири ловити рибу на лиман або в гирла Дністра. Я і собі іду з рибалками, сплю в куріні, а цілий день сьлідкую, як рибалки тягнуть тоню, гуляю на волі, купаюсь, бігаю та знов купаюсь. Я найбільше любив вечери. Які то були пишні вечери над лиманом! Скільки в іх поезіі!
