Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/113

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


світа! Уважав се окупом своїй любови до неї. І мав утіху з того, що молода Хуррем приязніще відповідала на поклони слуг і невольниць, ніж на привіти його жінок.

В цілім величезнім палацу Падишаха не було вже нікого, хто не знавби, що буде нова султанка Місафір, наймогутніща зі всіх.

II.

„SilberbKilcn im dunklen Zeit —
Sternenfunkelnder Garten.
Deine Augen lauschen erhellt:
Wollen Wunder erwarten.
Hinter Baumen glanzt ein Gold,
Іst ein Kammerfensterlein:
Mogen dort die Wunder sein,
Die zu Dir gewollt?.. “

Опустивши палату, почулася молода невольниця свобідніща у великім парку, що доходив аж до моря Мармара. Розуміла, що тепер розіграється гра, яка вирішить те, чи вона лишиться невольницею, чи стане наймогутніщою царицею світа.

Тиша панувала у величавім парку Падишаха- Чудова тиша ночі в Дері-Сеадеті. Понад верхами столітних дерев сунув тихо місяць по синьому небі у безмежну даль. І ясно світила молочна дорога, що виглядала мов срібний шаль, тканий з міліонів розсипаних перлів і святоіванських мушок-світляників.

Молода Ель Хуррем зітхнула до неба, до Матінки Бога, Воротарниці. Іще раз, останній, згадала свободу. Згадала 14 великих брам Стамбулу й вибирала в душі, якою хотілаб виїхати в Рідний Край. Сімома виходять війська Падишаха: вони для звичайних людей зачинені. А для неї — замикалося в уяві і сім останніх брам Царгороду... Глянула на квіти і на кращий від квітів одяг, який мала на собі. Тай відчула, перший раз відчула — порив вдячности для молодого Сулеймана.

Зірвала пук ясминів з куща, котрий минали і дала його молодому товаришеви прогульки. Та промовила тихо:

— „Хочу подякувати тобі за новий одяг. Він такий гарний!... А се так приємно хоч на короткий час — мати гарний одяг...“

{{{pagenum}}}