В тій хвилі припускав, що вона покорилася перед ним так, як покорилася перед його предками отся христіянська земля з усіми святинями.
Радість засіяла на його обличчу і на хвилину остудила його горячу любов, як остуджує все, що — вже осягнене...
Але глянувши в очі невольниці, відчув, що сю твердиню не вистарчить раз здобути. Великий завойовник вишептав мимохіть слова:
— „Люблю тебе...“
— „І — я“, дуже тихо відповіла молода невольниця, так тихо, що великий султан не знав, чи він дійсно чув ті слова, чи тільки причулося йому те, що хотів чути.
Час для нього немов задержався від невиразного словечка його любки, що до котрого не був певний, чи дійсно його чув.
Але радість його через те не була менша. Якась розхвильована, солодка роскіш, що давала йому небувале почуття сили і життєвої радости, обхопила все його єство. Мов зелєктризований перуном стояв великий султан Османів на березі вічногомонного моря. І чув у собі подвійну силу і подвійну велич. Чув у собі погідну радість з життя, яку переливала в його серце та тиха дівчина з далекої країни. Помалу минало його розхвилювання. І обличча султана залив спокій, який йому найбільше подобався в людях.
А від таємничого острова Самотраке сунув місяць вповні, спокійний як найбільший володар Османів. Сунув і сипав своє срібне світло на пальчасте листя винограду, на вічно зелене гилля дерев лаврових, на високу браму шоків іверських, на сніжисті шпилі Святої Гори і на мінливі води Єлинського Моря, в котрім також любилися Божі сотворіння й через любов набирали сили до дальшого життя в невідомій глибині.
Та не знав великий султан, яка глибина була в душі його любки і що мало вийти з глибини тої душі.
А на неї святий Афон зробив таке сильне вражіння, що рішилася, не покинути христової віри за ніякі скарби світа, навіть за діядем султанки Османів! А що вже полюбила мо-
135
