Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/180

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Я вже чула про нього й буду вдячна, коли блище познакомите мене з ним.

На те сказав Джелілі:

— Як подобається Тобі, о Хатун, отся думка Омара Кгаіяма, солодкого як мід, гіркого як гірчиця:

„Ціль і мета сотворінь — се любов,
Сила у соку вина — се любов,
Рим молодечих пісень — се любов,
І памятай, що життя — се любов“

— Гарне і правдиве, відповіла Ель Хуррем, але я сподіваюся чогось глибшого від нього.

— І маєш рацію, о Хатун, сказав на те великий поет Бакі. Мабуть догадуюся, чого очікуєш. І на те відповідає Омар Кгаіям, кажучи до шукаючої душі:

„Ти мене питаєш, яка тайна світа,
Ти на те чекаєш, що роскаже вчений:
Світ картина з мряки, з безвісти зринає
І знов у ту мрачну безвість пропадає“.

— Так дармо пропадає? запитала Ель Хуррем.

На це зауважив учений Пашкепрізаде, котрий знав усі бібліотеки Сходу:

— Перший рубайят се вислів молодости Омара Кгаіяма, другий рубайят се вислів з тих його літ, коли він не вірив в Бога і мав гіркість в устах.

І ще єсть оден його рубайят з того часу:

{{{pagenum}}}