Се повторення тих самих слів занепокоїло її ще більше, ніж домагання високої суми. Відповіла майже налякана:
— Не маю инших замислів як ті, що ними живе серце і ум Падишаха! А мій син щойно усміхається до добрих людей! Але я готова тобі допомогти. Тільки аж з таким домаганням не можу прийти до Падишаха...
— Инша не моглаб, а Ти все можеш, о найкраща зірко в життю Падишаха!...
Була здивована величиною, нахабністю й упертістю прохання. Відповіла встаючи:
— Се неможливе! Атже найбогатший князь Індії прислав Падишахови дар, який варта третину того, чого ти домагаєшся!
— Він прислав іще й инші дари, о дуже милостива Пані!
— Се не дари, а заплата за кров і кошти війська Падишаха!... Ти за дорогий приятель, додала на пращання.
— Дороща від всіх скарбів доля дитини... — відповів твердо. Задеревіла і зблідла. По хвилі запитала:
— Якто? А при чім тут дитина?
Завагався й уриваним голосом сказав:
— А хтож... оборонить... малого... Селіма... перед...
— Перед чим?
— Перед злобою улємів і гнівом Падишаха, коли розійдеться вістка, що він... охрещений на христіянську віру!... Хтож оборонить, як не Великий Везир Агмед-баша?...
Остовпіла з великого жаху за свого сина. Вся кров збігла їй з обличча. Була бліда, як ялиця овіяна снігом.
Але вмить опритомніла. Думки як лискавки почали їй літати по голові в дикій погоні! Наперед цілий табун думок про небезпеки, які грозять її синови. Бо за себе не боялася ні хвилинки! О, ні! Навпаки — чулася міцна, як ранена львиця, що боронить своє молоде... Вже вітрила слабі сторони нападу. Але. не знала ще сили ворогів.
Упорядкувала думки зелізною волею і постановила довідатися, чи її таємницю підглянув сам Агмед-баша, чи його спільники. На хвилинку знов похололо їй біля серця на думку, що таємницю її може знати більше людей. Бо що таємницю її вже знали, сего була певна. Пригадала собі, як
{{{pagenum}}}
