Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/186

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Се повторення тих самих слів занепокоїло її ще більше, ніж домагання високої суми. Відповіла майже налякана:

— Не маю инших замислів як ті, що ними живе серце і ум Падишаха! А мій син щойно усміхається до добрих людей! Але я готова тобі допомогти. Тільки аж з таким домаганням не можу прийти до Падишаха...

— Инша не моглаб, а Ти все можеш, о найкраща зірко в життю Падишаха!...

Була здивована величиною, нахабністю й упертістю прохання. Відповіла встаючи:

— Се неможливе! Атже найбогатший князь Індії прислав Падишахови дар, який варта третину того, чого ти домагаєшся!

— Він прислав іще й инші дари, о дуже милостива Пані!

— Се не дари, а заплата за кров і кошти війська Падишаха!... Ти за дорогий приятель, додала на пращання.

— Дороща від всіх скарбів доля дитини... — відповів твердо. Задеревіла і зблідла. По хвилі запитала:

— Якто? А при чім тут дитина?

Завагався й уриваним голосом сказав:

— А хтож... оборонить... малого... Селіма... перед...

— Перед чим?

— Перед злобою улємів і гнівом Падишаха, коли розійдеться вістка, що він... охрещений на христіянську віру!... Хтож оборонить, як не Великий Везир Агмед-баша?...

Остовпіла з великого жаху за свого сина. Вся кров збігла їй з обличча. Була бліда, як ялиця овіяна снігом.

Але вмить опритомніла. Думки як лискавки почали їй літати по голові в дикій погоні! Наперед цілий табун думок про небезпеки, які грозять її синови. Бо за себе не боялася ні хвилинки! О, ні! Навпаки — чулася міцна, як ранена львиця, що боронить своє молоде... Вже вітрила слабі сторони нападу. Але. не знала ще сили ворогів.

Упорядкувала думки зелізною волею і постановила довідатися, чи її таємницю підглянув сам Агмед-баша, чи його спільники. На хвилинку знов похололо їй біля серця на думку, що таємницю її може знати більше людей. Бо що таємницю її вже знали, сего була певна. Пригадала собі, як

{{{pagenum}}}