Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/190

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Занятий? Судейськими справами? Я також хочу суду — на розбишак, що бушують в палаті Падишаха! — сказала твердо, приступаючи до дверей. Аґа яничарів вмить відступив на бік, схилившись аж до колін могутньої султанки. Тоді вона додала мякшим тоном :

— Не бійся! Перед чужими послами Султан напевно прийме сина свого!

Дала знак євнухам, щоб несли лектику за нею, до нутра салі Великої Ради Дивану. Й увійшла у судейську салю з плачем, але так твердо, якби сама мала в ній судити.

Увійшла й закричала:

— Ратуй дитину свою! Я боюся вертати в гарему кімнати!...

Султан встав з престола.

— Що се? запитав голосно і пальцем дав знак усім, що були в салі, щоб опустили її. Збентежені достойники виходили оглядаючись як на дивогляд. Бо хоч до ріжних див уже привикли від сеї жінки Падишаха, але і в сні їм не снилося, щоб вона могла відважитися, прийти аж тут, незаповіджена, з дитиною й цілим почотом!

За суддями вже без наказу поспішно вийшли євнухи й невольниці султанки.

— Що сталося? запитав занепокоєний Султан. — Чи хто зробив яку кривду тобі, або дитині?

Гнів уже мав в очах.

— Не мені, але нашій дитині! відповіла, тихо плачучи, щоб не лякати сина. Виняла з лектики малого Селіма і взяла його на руки, цілуючи й обливаючи слезами.

— Нашій дитині? Хто смів!? — тихо запитав султан, споглядаючи на сина, що невинно усміхався до нього.

— Агмед-баша!

— Великий Везир Агмед-баша?!

— Так! Великий Везир Агмед-баша!

— Щож він зробив?!

— Наперед кажи його увязнити. Бо я боюся, щоб не втік з палати!... Тряслася з обурення.

— Він є в палаті?!

{{{pagenum}}}