— Занятий? Судейськими справами? Я також хочу суду — на розбишак, що бушують в палаті Падишаха! — сказала твердо, приступаючи до дверей. Аґа яничарів вмить відступив на бік, схилившись аж до колін могутньої султанки. Тоді вона додала мякшим тоном :
— Не бійся! Перед чужими послами Султан напевно прийме сина свого!
Дала знак євнухам, щоб несли лектику за нею, до нутра салі Великої Ради Дивану. Й увійшла у судейську салю з плачем, але так твердо, якби сама мала в ній судити.
Увійшла й закричала:
— Ратуй дитину свою! Я боюся вертати в гарему кімнати!...
Султан встав з престола.
— Що се? запитав голосно і пальцем дав знак усім, що були в салі, щоб опустили її. Збентежені достойники виходили оглядаючись як на дивогляд. Бо хоч до ріжних див уже привикли від сеї жінки Падишаха, але і в сні їм не снилося, щоб вона могла відважитися, прийти аж тут, незаповіджена, з дитиною й цілим почотом!
За суддями вже без наказу поспішно вийшли євнухи й невольниці султанки.
— Що сталося? запитав занепокоєний Султан. — Чи хто зробив яку кривду тобі, або дитині?
Гнів уже мав в очах.
— Не мені, але нашій дитині! відповіла, тихо плачучи, щоб не лякати сина. Виняла з лектики малого Селіма і взяла його на руки, цілуючи й обливаючи слезами.
— Нашій дитині? Хто смів!? — тихо запитав султан, споглядаючи на сина, що невинно усміхався до нього.
— Агмед-баша!
— Великий Везир Агмед-баша?!
— Так! Великий Везир Агмед-баша!
— Щож він зробив?!
— Наперед кажи його увязнити. Бо я боюся, щоб не втік з палати!... Тряслася з обурення.
— Він є в палаті?!
{{{pagenum}}}
