Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/191

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Недавно був у мене! І ще накажи (вплач) увязнити його спільника, чорного євнуха Гассана! Він жде за дверима... Опісля я все роскажу...

Султан уважно подивився на сплакану і схвильовану жінку. Кинув, оком ще раз на дитину, що вже кривилася до плачу і плеснув у долоні.

З трьох дверей великої салі вийшли німі сторожі Падишаха. Султан сказав твердо, слово по слові:

— Увязнити великого везира Агмеда-башу і Гассана, чорного євнуха, що служить у Хассеке-Хуррем!

Вийшли тихо як тіни, схопивши лиш іскристий погляд Роксоляни.

Султанка Ель Хуррем німим рухом попросила подержати сина — й упала бліда. Зімліла у судейській салі. А маленький Селім ревно розплакався, на руках свого батька.

В такім положенню у престольній салі Великий Султан іще ніколи не був. Не знав, що почати з собою, з дитиною та жінкою. Не хотів кликати слуг, щоб не бачили зімлілої жінки, бо уважав, що дивовижа й так уже була нечувана.

Поклав сина в золоту лєктику, що стояла на підлозі, метнувся до жінки й махінально заніс її на місце, де сам сидів. Опісля скочив до дверей, за якими все стояла німа сторожа з вирізаними язиками. Відхилив двері й зажадав води.

Перелякана сторожа ще ніколи не бачила Султана в такім зворушенню і гніві. Вмить подано йому воду у кришталевім збані. Сам замкнув за собою двері й підійшов до жінки.

Маленький Селім плакав, аж заходився з плачу. Сулейман зачер води рукою й покропив улюблену жінку, раз-у-раз повторяючи:

— Що тобі заподіяли? Що тобі заподіяли?

Відкрила очі, бліда як квітка ясмину. Почувши плач дитини, пробувала встати. Він задержав її й сам подав їй дитину. Сиділи мовчки в трійку. Вона кормила розплаканого сина, а він подавав їй воду.

Як успокоїлася і прийшла до себе, запитав:

— Коли ти не дуже втомлена, то може скажеш, яку кривду заподіяв тобі і дитині великий везир Агмед-баша?

— Скажу, скажу, — відповіла тихо, — бо серце тріслоб мені з болю, якби не сказала.

{{{pagenum}}}