Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/208

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


І постановила побачити колись війну, бо там найяркійше мусить блистіти крівавий криштал влади.

Твердо постановила ждати, аж поки лучиться нагода, побачити війну. Знала, що війна страшна. Бо чула про неї не мало тай сама бачила й пережила татарський напад. Розуміла, що більше захопила її охота, побачити війну зблизька, з самого нутра.

Нараз засвітило їй у головці, мов у церкві на Великдень: Атже при тій нагоді могла побачити чудові країни заходу, про котрі так гарно оповідав Річчі у школі невольниць, у Криму! Де він тепер? І де може бути Кляра? Ірина? І... батько та мати...

Засоромилася, що так рідко згадувала про них. А прецінь вони були такі добрі для неї... Вже двічі посилала з купцями розвідчиків у Польщу, щоб довідатися, що з ними сталося. Але купці привезли тільки вістку, що всякий слух по них пропав. Щож мала робити більше? Тепер усі її думки були захоплені сином і війною. Крівавий криштал влади, який раз заблистів перед очима її душі, полонив її вже на завше.

Думала, що аби той криштал посісти, треба його налеред побачити в огні і зрозуміти. Думала до ранка.

IV.

На другий день рано султан особисто наказав, привести до себе євнуха Гассана. Переслухав його без свідків. Гассан трясся весь час як осиковий лист. І раз-у-раз повторяв:

— Все неправда! То Великий Везир Агмед-баша казав мені так говорити.

— А на щож ти так говорив, коли знав, що се неправда?

— Бо везир казав.

— Атже ти знав, що се неправда!

— Знав.

— То чомуж ти говорив?

— Бо везир казав.

— І гроші обіцяв?

— Обіцяв

— І ти тому так говорив?

— Тому. Але я вже більше не буду.

{{{pagenum}}}