Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/215

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Плач під чорною заслоною устав. І дався чути притишений, але як сталь острий голос:

— Погодити? В свій час? Знаю! Ти хочеш наперед ще поговорити з нею! Щоб вона рішила про те!... Ні!... Беру назад свою просьбу!... І не вступлюся відси, хіба мене і мого сина силою винесуть з дому мужа і батька живих або мертвих!...

Склонилася глибоко і хлипаючи з плачу під заслоною вийшла з кімнати, а здержуваний плач потрясав нею, як вітер деревиною.

Атмосфера в сераю ставала щораз тяжша. Ріжні понурі слухи зачали ходити по великім комплєксі султанських палат. І занепокоїлася за внука мати Падишаха...


Nazaruk Roksolana Ornament4.jpg