Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/219

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Тато наш не переставав уже хорувати. Парохію дали иньшому, а я з хорим мусіла їхати до рідні в Самбірщині. Гірко нам жилося. Божа ласка, що хоч не мучився довго. Ще на смертнім ложі згадував тебе. А потому я сама остала...

Знов сплакала й оповідала дальше:

— А потому прийшли дивні вістки про тебе і твою долю.

— Куди? Аж у Самбірщину? Запитала Настя.

Аж у Самбірщину. Аякже.

— І щож оповідали?

— Та таке верзли люде, що аж повторити ніяково! Може скажу тобі колись, А нарешті чую, глум з мене, доню, роблять... Стара попадя, кажуть, турецького цісаря за зятя має...! А сама, кажуть, у подертих черевиках ходить... Тай дуже сміялися з мене. Натерпілася я від людських язиків, Настуню, досить! Але Бог Всемогучий, доню! Привів мене аж сюди, через такі краї і гори і води, що не кождий мужчина потрафивби сюди добитися! А я бідна, слабосильна жінка тай добилася при Божій помочи...

— А вірили Ви мамо, що турецького цісаря за зятя маєте?

— А деж у таке диво можна було повірити, доню! Я вже й у дорогу вибралася до тебе тай ще не вірила. Аж як побачила тебе в золотій кареті, а турецьке військо довкруги, тоді я подумала, що може й правда! Але ще напевно не знала, бо гадаю, ануж ти за якого генерала вийшла, що служить коло самого султана. Аж тепер вірю, як від тебе чую. Тай ще мов сон усе мені здається... Диво Боже, тай тільки! Вже на якусь пробу Божа мудрість зробила се диво. Не без причини воно, доню.

— А якже Ви, мамо відважилися в таку далеку дорогу, через тілько чужих земель пускатися? І з ким Ви сюди добилися? І за що?

— Та то було так. Кпять собі з мене люде тай кучму мені з насміхів шиють. Вже й діти покрикали за мною: „Цісарська теща йде!“ Не обзиваюся, бувало, ні словечком. Тільки до Бога зітхну тай йому свою гризоту поручаю. Аж одного дня, в неділю то було, з полудня, сиджу я по Службі Божій, по обіді, у своїх свояків, що мене притулили, тай думаю. Дивлюся, а через вікно видко як два старі жиди входять на подвіря. Певно якісь купці, гадаю. І ані в думці

{{{pagenum}}}