Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/220

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


не маю, що вони до мене. Бо що я мала на продаж? Хіба свою журу тай опущену старість, що передо мною...

— Мамо! Ви ще не старі, лише зжурені. Віджиете в добрі коло мене. І мені з Вами веселійше буде. Якже я тішуся, що Бог всемогучий прислав мені Вас!

— Тай я до смерти, доню, буду дякувати Богу за ту велику ласку. Отож, кажу, ані в думці не маю, що ті купці до мене. Але за хвилю кличуть мене домашні. Ті купці — кажуть — до вас прийшли за чимсь. Я настрашилася, бо гадаю, певно покійний твій батько, царство йому небесне, якийсь довг лишив і мені не сказав. Йду ні мертва, ні жива. Виходжу до них, прошу їх сідати, а сама аж трясуся зі страху: бо ануж зо сто золотих схочуть, гадаю. І відки я бідна возьму для них таку суму?

— Якже вони зачали?

— Та сіли й оден на другого подивився, І старший з них зачав: Ми до вас, каже, з одною справою, пані... Певно за гроші, гадаю і ледво вимовити можу: „Прошу, кажіть!“ А він каже так: „Ви вже може чули, що ваша донька живе і великою панею в Туреччині стала“. Та чула я, кажу, всяке говорять люде, а Бог оден знає напевно, де вона тай що з нею діється тай чи вона ще є на світі. І сльози мені закрутилися в очах.

— А вони що?

— А оден каже: Наші, жидівські купці зі Львова були там, де є ваша донька, каже. І виділи її, каже, на свої очи, каже, як їде з палати, таки з палати, каже, шістьма кіньми їде, каже. І в золотій кареті, каже! А я як не бухну плачем!

— Та чого мамуньцю?

— Бо вже й жиди, гадаю, аж до дому з кпинами приходять... Тай кажу до них: І не сором вам, старим, поважним людям, насміватися над бідною вдовою, що й без того з горя не бачить, куди ходить?

— А вони що?

— А оден з них каже: Ну, ну, то ви, їмость, каже, мудро думаєте, каже, як гадаєте, що ми ніякої ліпшої роботи не мали тай з Перемишля аж сюди до вас умисно їхали, щоб насміятися над вами. Добрий інтерес, нема що казати, каже. Се мене спамятало тай кажу до них: Не дивуйтеся, люде, що я вам таке сказала, тай будьте вибачні, бо мені вже так

{{{pagenum}}}