Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/236

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Молода султанка Ель Хуррем вся покрасніла на обличчі. Коли служба відійшла, не видержала, щоб не похвалитися матері, який делікатний її чоловік.

— Ласка Божа, доню, відповіла мати. Бачу, що він направду великий цар.

— Так всі люде кажуть, мамо, і свої і чужі. А войcько так дивиться в него, як в образ.

— Не робиж йому, доню, нічого злого, бо жінка, донечко, може зробити багато зла чоловікови, як хоче, і він навіть не знає того.

Настуня запровадила маму до кімнат свого сина а сама пішла до мужа.

Він перший зачав живо говорити:

— Чую, що маєш дорогого гостя. І казали мені наші улєми, що Ти, о моя мила Хуррем, знайшлася так, — що будеш довго прикладом і взірцем всім дітям правовірних мослємів, як мають шанувати своїх батьків і матерей! Не знаходять слів похвали для тебе.

Настуня вся сіяла з радости, що чоловік так відразу привитав і похвалив її стрічу з матірю. Була прекрасна у своїй радости. І запитала:

— А чи ти будеш добрий для моєї матери?

— Не схочу прецінь показатися гіршим від своєї жінки, — сказав весело. І додав по хвилі: — А як у Вашім краю витається чоловік з матірю своєї жінки?

Настуня з вдячністю подивилася на нього і відповіла:

— Се твій край, Сулеймане і я твоя. Ти не потребуєш питати про звичаї в моїм краю. Твій край вже давно моїм краєм і твій нарід моїм народом.

— Знаю, о, Хуррем, що ти найбільшим даром не втішишся так, як привитанням твоєї мами по звичаям твоєї землі і твого роду. Чомуж я не мавби зробити того?

Вона вся запаленіла з задоволення, стала на пальці й шепнула йому до уха кілька слів, якби не хотіла, щоби хтось почув їх. Опісля запровадила чоловіка до кімнат своєї дитини, де Великий Султан точно по звичаям країни своєї жінки привитав її матір. Бо чого не зробить мужчина для жінки веселої вдачі, котра вміє привязати його до себе?

{{{pagenum}}}