Ще мабуть ніде й ніколи не втікали так два купці з ніякого міста, як утікали ті, що привезли матір султанки Ель,Хуррем. Все лишили, що мали, й утікали — на однім возі.
— Зле ми зробили, Мойше, сказав молодший до старшого.
— То не ми зле зробили, відповів старший купець, але стара попадя. На що вона кричала? На що вона наробила такий гармідер між дідами?
— Але на що ми її між дідами поставили, Мойше?
— Видиш, Срулю, я дотепер гадав, що я маю розумного спільника. Таже ти сам так радив! І ти добре радив. Ботоді султанка найпомалійше їде, як милостиню роздає і стара мати могла їй найлучше придивитися. А якби ми були її поставили десь в иньшім місци, то карета з султанкою булаб лише мигнула між військом. І знов треба було чекати аж до пятниці.
— А не можна було старої попаді поставити перед головну мошею, де султанка висідає? Таж там вона вже неїде ні скоро ні помалу!
— Видиш, Срулю, я дотепер гадав, що маю розумного спільника. А то троха інакше. По перше — чому ти той розум маєш ззаду? А по друге — навіть той задний розум не єсть ніякий розум. Там ні нас ні її не допустилиби стояти. А навіть якби допустили здалека, то між тими панами, що там заїжджають і тим войськом, стара попадя булаб і так нічого не доглянула. І таки треба булоб чекати знов до пятниці і тамсамо її поставити, де ми її поставили. А тепер знаєш, що з нами буде, як нас зловлять?
— Що буде, Мойше?
— Як нас зловлять, то можемо собі обидва сказати: „Бувай здоров і Львів і Перемишль і наша лазня у Львові!“
— Чому так, Мойше?
— Бо нам тут справлять лазню і запорпають.
— За що, Мойше? Чи ми що зле хотіли або зробили?
— Видиш, Срулю, я гадав дотепер, що маю розумного спільника. Ми, Срулю, зробили добре діло, але ми його зле зробили. Розумієш? І нам не вибачать за те, що ми з султан-
233
