Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/277

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Сонце почало помалу заходити. А мертва пісчана пустиня зачала якраз тоді світити таким надміром красок, якого ще в життю не бачила: Острі, мов пороздирані зариси гірських ланцюхів на сході світили всіми красками, почавши від найясніщої краски фіолєту аж до найтемніщої червоно-пурпурової. А в тім самім часі зелень долин немов завмирала а матовім відблиску і ставала недвижимо мертва.

Від сторони старого Єгипту надходила ніч. Вже провідники-Бедуіни загорнулись на ніч в довгі киреї з чорної козячої вовни і поклалися на піску, блискучім як перли, склонивши голови до сну на верблюдів. Над ними світила синя як туркус, велика баня неба, з діяментовими зорями. Поклалася й султанка Місафір, а далекий сміх гиєни, що йшла до води, колисав її до неспокійного сну. Султанка Місафір довго не могла заснути, розпамятуючи в пустині дивне життя своє й тягар гріха, що гнобив душу її: вже докладно уложений плян убийства первородного сина свого мужа від першої жінки. Ніхто не знав про її плян, опріч неї і Бога на небі. Якраз для відвернення всякого підозріння від себе наражувалася тепер на дуже важку й небезпечну подорож до найсвятійшого місця мослємів і до гробу Пророка.

А ранним ранком, коли ясна стяжка світла зійшла далеко на сході, забреніла мала мушка і збудила могутню Султанку.

Незабаром заблестів на піску огонь з сухого навозу верблюдів. Над ним поклали казани з пахучою кавою. А по сніданню рушила каравана Султанки в полуднево-східнім напрямі. Праворуч мінилося якоюсь дивною зеленю Червоне Море. Оподалік від нього грізно піднімалися темні маси гір Джебель-Атака, а ліворуч гори Джебель-Ет-Тіг, зложені з вапна, крейди й піскового каміння.

В блискучім світлі сонця тихо простягалося широке побережжа Червоного Моря. Ноги коней і верблюдів глибоко западалися в його сипкім піску, але мимо того хід їх ледви було чутно.

Старий провідник, Бедуїн у довгім, білім бурнусі, що їхав біля султанки Ель Хуррем, приложивши руку до чола і до серця, сказав:

— Отсі високопенні дактилеві пальми і вічно зелені тамариски з лусковатим листям і з квітом як роза червоним,

273