Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/276

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


XVIII.
Гаддж Роксоляни.

„Хвала будь Богу, Єдиному! Крім Нього нема Бога.
Він живучий і вічно живий. І нема нічого Йому рівного,
ні на землі, ні на небі. Він сотворив небо та землю
й упорядкував світло й темряву. Хвала і слава Йому,
що своїх вірних провадить до святої святині!“

I.

Вже час наспівав і здібний син Сулеймана, Мустафа, як винна літоросль дозрівав… Дозрів і замір Султанки.

В пятницю, Аллагом благословенну днину, виплила Хассеке Хуррем зі сином Селімом і з донечкою Мірмаг кораблем зі Стамбулу до Єгипту, щоб відбути Гаддж — святу подорож на прощу до Мекки й до гробу Пророка. Вона нарочно вибрала ту путь, щоб обминути Єрусалим і святу землю нессараг, де уродився, страждав і помер на хресті дивний Бог джаврів. Султанка не хотіла ступити на ту землю, заки помолиться біля гробу Пророка. І всі правовірні мослєми хвалили розум і побожність її.

В Єгипті мала ждати на мужа свого, котрий також хотів їхати з нею на Гаддж, але важні державні справи задержали його несподівано в Стамбулі. Колиб Сулейман не міг прибути в означенім часі, одержала дозвіл, їхати без нього дальше, що й сталося. В Каїрі зложено для неї велику каравану з прочан і султанської сторожі. І вона рушила на схід, наперед щоб оглянути гори Синайські.

Геть за Суезом дромедар Султанки звітрив воду оази і сам пустився найсильніщим бігом.[1]

272

  1. Слідуючі описи взяті зі старих і нових описів очевидців тих околиць.