Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/285

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


між високими горами, де не було ні одного подуву вітерця, опріч горячого як огонь воздуха, що йшов від гір, страшенно розпечених сонцем. Скелі на тих горах виглядали як замки з ріжнобарвного каміння. А попід гори тягнулися червоні як кармін, піскові насипи. Тут каравана спочила й пекла та їла баранів. А потому посувалася між двома хребтами нагих гір. А як сонце зайшло, прийшла до Ель-Сафри. Там були джерела, та вода їх була горяча як окріп. Всі вірні милися в ній і молилися біля джерел. Тут застали якесь племя Арабів, що жінки його були одягнені в шкіри, висаджені мушлями, а діти їх бігали нагі. Крім наметів мали помешкання в печерах на склоні гір. Від них можна було купити яєць і сухих дактилів. Се племя убивало найбільше прочан. Але страх перед султанською сторожею мало такий великий, що в ночи убило тільки 6 прочан, котрі необережно віддалилися з табора.

А найблищий постій називався Бір-Ель-Маші. Тут ніч була така темна, що не видно було руки, навіть піднявши її до самих очей. Тої ночи убили розбійничі Араби тільки трьох прочан. Ранком похоронено їх на склоні гори, приложивши тіла камінням, бо годі було викопати гроби в твердій як свкеля землі.

А найблищий постій називався Бір-Ель-Нахль, між горами без дерев, без ростин, з бідною землею. Тут воздух був дуже горячий і води було дуже мало, вона була жовта і воняла сіркою. Щоб могти її пити, треба було розпускати в ній сок з брескви й тамаринди. Ізза горячи й душности не мож було заснути тої ночи. І Хассеке Хуррем з донечкою Мірмаг вийшла перед свій намет і стала під безмежним наметом Аллага, що звисав над темною пустинею, як чорний оксамит. І дивилася Султанка в пустиню, де видно було тільки блискучі в темряві очи шакалів і чути було їх сумне скигління, а молоденька Мірмаг тулилася до матери зі страху. І успокоювала її мати, що кругом стоїть сторожа з яничарів і сіпагів, а над прочанами сила Божа.

Нараз замовкло виття шакалів і стало тихо, як в усі. На горі заревів лев. І жах потряс пустинею і всіми, що жили на ній. Замовкли навіть перекликування сторожі. Хассеке Хуррем ішла до намету, бо й вона налякалася страшного царя пустині. Втім залунав людський голос. І серед нічної

281