Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/293

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Щоб тим повнійшу науку говорила тим, що в покорі перед Богом вступають до неї.

— Чомуж вона мені нічого не сказала?

— І тобі, доню моя, сказала порожна Кааба думки, повні мудрости як овоч винограду повний соку свого. Тільки ти не розуміла їх.

— А якіж ті думки і як їх розуміти?

— Як звізда хвостата, як бездомний вітер, що блукають без ціли по небі й по землі, — так без мети блукає і кожда людина, котра відвернеться від правди слів Аллага, від заповідей Його. Тут, у пустій Каабі, бачиш все, що життя може дати, коли опустиш правий шлях Аллага. Пустий і порожний буде овоч його. Така людина піде, порожними стежками і зійде на червоні, на котрих чути плюскіт керви. Умре без Бога радість в ній і надія сконає, вкінці покине її і страх перед Богом, початок і кінець розуму людини на землі. А як людина вийде з Кааби, то бачить світло сонця й пізнає, що можна одідичити більше, ніж земля може дати: блаженну ласку Божу на путі життєвій.

Здалека долітав здавлений оклик сторожі, котра пильнувала, щоб ніхто не наближався до печери старця.

Султанка задумалася й запитала:

— Чи ти знаєш, хто я та де мій рід і дім?

Старець вдивлявся в неї довго. Потому відповів:

— Ти — давно предсказана... Султанка Місафір... Твій ідний дім відси так далеко, що там по дощевій порі вода потоках і ріках стає тверда як камінь і можна її різати як дерево зубчастою пилою і долотом лупати як мармор... бачу тиху річку... і садок над нею... бачу біля нього... і малу мошею — Пророка нессараг... коло неї бачу... домик батька твого... а ти ще маленька... бігаєш по нім...

— Що було зі мною дальше? запитала Султанка, запираючи в собі віддих.

— Ти виростаєш... струнка як пальма... весела як водиця... Тебе одягають.... у білу суконку, в зелений вінок... Ти йдеш до мошеї Пророка нессараг... з молодим хлопцем, ні, вже мужчиною... і бачиш свічі... воскові, золотисті...

— Що було зі мною дальше?

289