Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/305

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


думку не прийде, уважати не Американцем людину, котра уродилася на американській землі, хочби ту людину навіть зараз по уродженню вивезли напр. до Польщі й вона була там довгі літа. Таксамо дивиться на всіх уроженців своєї землі кождий культурний нарід. Мова се річ, яку можна основно забути й основно навчитися. Тому мова зовсім не рішає про те, хто куди належить. Таксамо не рішає т. зв. „кров“, бо нема найменшої контролі, чия „кров“ українська, а чия неукраїнська. Головна річ се територія, земля, котра згодом асимілює навіть дійсного чужинця до більшости населення даної землі, коли та більшість проявить у собі потрібний порядок і культуру. А коли не проявить того, то згодом її засимілюють на її власній землі. І тоді вся творчість її дітей буде зарахована без апеляції до творчости инших літератур і культур, як підрядна частинка їх, хочби у творчости тої незорґанізованої людности були не знати які гарні іскри й огні тай індивідуальности такої величі, яку проявила Роксоляна. Живемо в часі переломовім, коли важиться власне наша доля. Коли потрафимо при помочі твердої моралі, ясної ідеї й дисципліни приготовитися до здобуття своєї держави, будемо колись становити окрему силу. А як пустим вереском і руїнництвом зруйнуємо в народі всяку пошану до свого Авторитету, — тоді і вся наша творчість і всі памятки по ній увійдуть у склад чужих культур і чужих памяток: тих народів, котрі перевисшать нас пошаною для своїх Авто-ритетів і тому загорнуть на стало нашу землю. Се сталося вже з неодним народом і з не одною землею

Вкінці почуваюся до обовязку зложити найщирійщу подяку за пересилання наукових книг з бібліотек Наукового Товариства імени Шевченка, університетської й Оссолінеум у Львові, котрі потрібні були до опанування матеріялу для виконання сеї праці, та за вказівки при вишуканню потрібних книг і мап до історії Турків і Кримського Ханату з бібліотек у Відні — двом особам, котрі тепер знаходяться на большевицькій території і котрі, колиб я назвав їх імена, моглиб там мати прикрости, навіть за колишні „взаємини з контрреволюціонерами“.

Румілі, турецьке слово — — „Румілі“ — край Римлян або Візантійців, котрі називали себе „Ромеї“, а не Візантійці і не Греки. „Румілі“ се була eвропейська територія Туреччини (з виїмком Альбанії, Боони й Мореї), під одним беґлєрбегом, що резидував звичайно в Софії. (Т. зв. Східну Румелію виділено щойно в 1878 р.( вона мала 32.594 км2 і столицю Філіпополь). Румілі не треба мішати з Ромунією.

Селямлік — турецьке слово, утворене правдоподібно від арабського „селям“ (мир, спасення, привіт). Перше його значіння „авдієнція“, „послухання“, „нарада“, дальше: кімната і палата, доступна тільки для мущин, в котрій відбуваються приняття й ділові наради. Слово „селя-млік“ мало ще і льокальне, стамбулське значіння, а саме означало воно торжественну їзду султана в пятницю до мошеї з військовою нарадою.

Анатолі або Анадолі — турецьке означення Малої Азії. Слово се походить від грецького „анатолє“ — вихід, ранок, відси „країна сходу“ розуміється сонця.

Султанка — такого поняття Турки не знали, у них була тільки жінка султана. В повісти уживав я слова „султанка“ в приміненню до Роксоляни, котра була виїмково впливова жінка султана.

301