хом руки показав їй Настю й обі вийшли. Невольниця завела її в якусь кімнату з закратованими вікнами, де куняли вже инші невольниці. По їх обличчах видно було, що також недавно привели їх сюди.
Служниця, що привела Настю, сказала до неї тільки одно слово:
— „Кафе!“[1] і показала рукою далечінь.
Настуня остала з товаришками недолі. Порозумітися з ними не могла. Страшно втомлена заснула під натовпом думок з молитвою на устах. Збудили її, аж до вечері.
Проковтнула шматок коржа і троха молока та знов заснула.
А як пробудилася ранком, побачила на подвірю запряжену татарську телігу й обох своїх власників, готових до подорожі. Її закутали в якісь старі лахи й посадили на віз.
Оливними гаями й дубовими лісами їхали вони попід чудові гори, де на верхах пишалися вічно зелені, чатинні дерева і корчі. На їх узбіччах видніли винниці й огороди та сади з олєяндрами, маґноліями, туліпанами, міртами, мімозами і ґранатами. На синім тлі полудневого неба колисалися злегка корони кипарисів і дерев лаврових. Дорогою минали чудові ломи ріжнобарвного мармору й цілі валки маж, що везли білу сіль. Краса чудової кримської природи відривала думки молодої невольниці від понурої дійсности й непевної будучности. Та краса природи успокоювала її.
Праворуч відніло верхівя Чатирдагу, одної з найкращих гір на землі. Краса його була така велика, що Настуня аж похилилася під її вражіннєм. І пригадалися їй могутні слова, якими зачинається св. Письмо: „Наtпочаткуtсотворив Бог небо і землю“.
Тут у стіп чудного Чатирдагу, відчула всім єством своїм безмежну велич Творця. І дух її, придавлений неволею, пізнав сильніще велич палати-світа, у котрім Бог нагромадив тисячі красот і чудот і дав на мешканє ріжним народам.
Тут пригадала собі, як раз переїздив через Рогатин польський король і батько Настуні мусів його витати. Вернувши до дому, сказав:
31
- ↑ Каффа, тепер Феодозія, де тоді продавали невольників і невольниць на великих торговицях.
