Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— „Чому?"

— „По перше тому, що я христіянка."

— „А по друге?"

— „По друге тому, що я тільки яко служниця слухняня...“

Засміявся і сказав:

— „По іперше ти і яко служниця не зовсім слухняна!"

— „А по друге?" запитала.

— „По друге — говори ти по третє, бо не скінчила."

— „Скінчу! Отож по третє я думаю, що тільки тоді можна віддаватися мужчині, коли його любиться..."

Молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому, ні одного роду мослемів, з котрого найкраща дівчина не впалаб йому до ніг, якби лиш проявив охоту, взяти її до свого гарему. Він дуже здивувався, що тут, одна з його служниць, — ба, невольниця! — може мати такі думки... — „Що за. диво?“ подумав.

— „Значить — тобі треба сподобатися?" — запитав на пів з глумом, який одначе щораз більше перемагала цікавість.

— „Так“, відповіла наівно.

— „І якже можна тобі сподобатися?" — питав з іще виразніщим глумом. Одначе рівночасно чув у глубині душі, що ся дивно відважна дівчина зачинає його дуже інтересувати.

А вона спокійно відповіла:

— „Подобається мені тільки такий мужчина, який не думає, що має право й може зі мною робити, що хоче..."

— „А чи ти знаєш, що я мігби за такі слова взяти тебе силою до свого гарему як невольницю?"

— „І мавби тільки невольницю..."

— „Розумію. А як жінка ти хотілаб, щоби твоїй волі підлягали всі палати мої. Правда?"

— „Ні", відповіла щиро як дитина. „Не тільки палати, але й уся твоя земля — від тихого Дунаю, до Базри і Багдаду і до камяних могил, фараонів і по найдальші стійки твоїх військ у пустинях. І не тільки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна рудого Хайреддіна."

Молодий Падишах підняв голову як лев, котрому на могутню гриву хоче сісти легка пташина. Так до нього не говорив ще ніхто!

{{{pagenum}}}