ніх руських літописів і польських істориків XVI ст. (Стрийковського, Ґваньїні, Більського); є й такі звістки, що увійшли до Київського Синопсиса; трапляються, нехай і зрідка, додатки, узяті з невідомих варіянтів руських літописів. Є тут окреме оповідання «О церкви Соборной мурованой, иже въ Кіевѣ стоитъ на Подолѣ, якъ поправлена на старомъ фундаментѣ». Оповідання цеє склав був уставник цієї церкви піп Кирило Іванович (як про це читаємо у самому літописі). — «А былъ приставомъ и дозорцою до тои работы панъ Сызонъ Балыка, упрошоный отъ всего мѣста. Да не возми нихто сихъ словъ ложю, но вѣруй, истина бо есть все; и азъ недостойный во иереохъ, Кирило Ивановичъ, на тотъ часъ будучи мни уставникомъ при тои церкви, огледахъ все очима своими, написахъ достовѣрно» (стор. 83). Найважніша частина літопису — самостійна і доволі цікава — захоплює роки 1608–1621; її писав сучасник подій, як це видко з його віршу про підстаросту Черкаського кн. Лика, де він каже про його вчинки, що «самъ, при боку его будучи, почасти естемъ сведомъ» (стор. 91).
Далі в збірникові йде: «Лѣтописець или описание краткое знатнѣйшихъ дѣйствъ и случаевъ, что въ которомъ году дѣялося въ Украини малороссійской обѣихъ сторонъ Днѣпра и кто именно когда гетманомъ былъ козацкимъ» (стор. 1–69). Варіянта цього літопису видав Білозерський у збірникові «Южно-русскія лѣтописи»; там він мав трохи инакше назвисько: «Краткое лѣтоизобразительное знаменитыхъ и памяти достойныхъ дѣйствъ и случаевъ описаніе, что въ какомъ годѣ въ Украинѣ Малороссійской дѣялось, найпаче кто именно когда былъ козацкимъ гетманомъ и о протчихъ приключеніяхъ отъ Россіи, кратко». (Южно-русскія лѣтописи, т. I-й, ст. 51–106).
Білозерський, видавець літопису, висловлює думку, що літописа цього аж троє авторів складали — перший вів його від 1587 аж до кінця XVII ст. в Західній Україні, другий — від 1692 до 1703 р., третій від 1729 геть аж до 1750 р. (останню частину складали чи не двоє осіб разом, можлива річ, духовні); останні частини — коротенькі й торкаються головним чином Чернігівщини. Костомаров і собі гадав, що літописа кілька осіб складало. В. С. Іконніков каже, що останню частину літопису (1703–1725) написала особа, що близько стояла до українських подій першої чверти XVIII ст.[1]. Як гадав видавець, з автора був один з урядовців гетьманської канцелярії, що повинні були вести її діяріуші; з них були люди освічені, декотрі з них училися в Київській Академії; отакий автор діяріуша був, наприклад, з М. Ханенка, що його діяріуша видав Бодянський у «Чтеніяхъ». Можна гадати з деяких указінок, що автор перебував на Сіверщині; наче свідок, він описує пригоди, що трапилися з Полуботком; широченько оповідає про Мазепу та як той зрадив Петра. Цікаві його звістки про командирації та походи козаків, про приїзд на Вкраїну Мєншікова, про повернення Палія з Сибіру.
Проф. В. Б. Антонович порівнює обидва варіянти й робить такі-о висновки. Варіянти ці в першій своїй частині з р. 1662 один на одного ски-
- ↑ В. С. Иконниковъ. Опытъ рус. исторіографіи, томъ 2-й, 2 пол., стор. 1569–1572.
