Доба та не може мати такого значіння, якого їй надавано за дореволюційних часів, коли зовсім не виучувано український історичний процес з марксистського погляду. Тимчасом найактуальніше завдання нашого часу це, як відомо, виучувати нову українську історію XIX в., що для неї літописи не відограють так що й ніякої ролі. Але-ж ми завважити повинні, що XIX в. тісно звязаний з XVIII і XVII в., а для цієї доби літописи мають вже велике значіння. Можна сказати, що без них не перебудешся, з'ясовуючи історичний процес із марксистського погляду. Адже в літописах розкидано чимало матеріялів і для соціяльно-економічної історії України. Окрім того, з літописів одночасно й пам'ятники історично-літературні і на них яскраво одбилася їхня доба; ідеологія авторів для нас дуже цікава, бо в ній виявилася їх класова приналежність, боротьба класових інтересів, то-що. З цього боку перед майбутньою марксистською українською історіографією повстає надто поважне завдання — виявити цю ідеологію, її класову основу, бо ця ідеологія безперечно впливала на представників давньої історіографії і таким чином навіть непомітно для себе українські історики підпадали підо вплив своїх джерел; тримаючися помилкової думки про об'єктивність літописців (на зразок пушкінського Пимена), вони захоплювалися ідеалізацією героїв української історії в літописах, не звертаючи уваги на те, з якої соціяльної класи вийшли літописці. Кажучи взагалі, усі українські літописці вийшли з владущої старшинської класи й негативно ставилися й до козацького гультяйства — голоти і до свавільної черни, себ-то селянства. Отож козацьке літописання XVII–XVIII вв. шляхетським назвати випадає. Воно провадило ідеї тієї шляхетської революції, що найбільш тую добу характеризує. Сільський і міський пролетаріят не висунув, і це цілком зрозуміло, — літописців з своєї класи, а козацькі літописці вихваляли і в усякому разі широченько оповідали тільки про провідців старшинської і козацької верстви. І сама тільки народня поезія — українські думи й історичні пісні деякою мірою змалювали типи козака-нетяги, козацьких, гайдамацьких і розбишацьких ватажків, що стояли на боці пролетарсько-селянської маси. Отже, нам випадає зараз-таки видавати й так звані козацькі літописи. Тільки-ж до них треба додавати й історичні за них розвідки, на зразок розвідки акад. Ор. Ів. Левицького або цього мого нариса. А втім, повинен я зазначити, що таке освітлення українських літописів потрібує попередніх розвідок що-до кожного з них, з боку ідеології їх авторів і класового освітлення ними подій. Додам до цього, що тепер ми вже не можемо завдовольнитися з того народницького підходу до козацтва, який не брав на увагу його класового розшарування й розподілу; але-ж і сьогочасна марксистська наукова література не дуже-то виявила нам козацтво з цього боку, адже й тут треба чимало попрацювати над економічним становищем козацтва, як стану, що складався з двох, ба навіть з трьох клас — незаможників, середняків і куркулів.
Літописи литовські і велико-князівські торкаються, правда, дуже давньої доби. Але-ж і вони цікаві деякою мірою із політичного боку, оскільки той політичний бік явивсь наслідком економіки, й — з боку соціяльно-економічного, оскільки в них збереглися, нехай і в надто обмеженій кількості,
