Під «духовними и мирськими» літописами Граб'янка розумів «степенныя» книги, Четьї Мінеї, Синопсис І. Гизеля[1], оповідання польських і німецьких літописців-істориків — Стрийковського, Коковського, Пуфендорфа і Твардовського — його «Войну Домову», що й для нього була за таке саме поважне джерело, як і для Величка[2]. З самого текста літопису так само видно, що Граб'янка користувався також і з офіційних документів — актів і грамот, дипломатичних пактів — умов України з Польщею, Москвою, різних привилеїв, листів і т. и. Є й лист Петра Вел. до московського патріярха. Мабуть на підставі переказів самовидців він склав був і оповідання про будування Кодака (стор. 30–31), про захоплення Б. Хмельницьким у Барабаша привилеїв, про польське посольство під Білу Церкву 1651 року, про останню раду Хмельницького, його смерть і похорон. Мабуть що на підставі переказів Граб'янка склав і літературно обробив ті промови, яких є чимало у його літопису (наприклад, розмова Богдана Хмельницького з кримським ханом), і тому їх не можна вважати за певний історичний матеріял. На першому ж місці Граб'янка ставить «діаріушъ нашихъ воиновъ, въ обозѣ писанный», себ-то листовну запись зроблену в таборі, мабуть, Богдана Хмельницького. Вона нам мимохіть нагадує такий-же діяріуш Сам. Зорки, що був за головне джерело для подій за часів Хмельницького Самійлові Величкові. І можливо, що й Граб'янка теж користувався з цього самого діяріуша, бо він посилається не на діяріуші, а на один діяріуш, а таким для тих часів був діяріуш Зорчин. Є у Граб'янки і декілька віршів, але не багато їх. Взагалі кажучи, проти Величка, у тексті літопису Граб'янки далеко менш офіційних матеріялів і вірш, ніж у Величка. Між иншим, у нього є вірші на малоросійський герб або печать. В рукопису літописець залишив місце для української печати (запорозький козак) і додав до цього такі вірші:
Войска Запорожского воинъ знаменитій,
Вооруженъ бодрствуетъ отчизну хранити.
Аще и враговъ, коихъ не зритъ предъ собою,
Обаче оружіе готово до бою…
Дуже цінна загальна вказівка Граб'янки на джерела, що за ними він склав свого літописа. Він виразнісінько підкреслює, що писав на підставі джерел, а не вигадував сам: «Не буди убо чтущимъ разумѣти, яко нѣчто где отъ своего умствованія приложихъ, но якоже рѣхъ отъ достовѣрнихъ историковъ написанная и отъ очевистихъ свѣдителей сказуемая, собрахъ и написанію предахъ» (стор. II). Зібрав написане певними істориками, або літописцями (бо й себе, дарма що був з нього літописець, він зве істориком) і те, про що оповідали самовидці. Далі Граб'янка пояснює
- ↑ У тексті літопису Граб'янка посилається на Кромера, Більського, Гваньа, Пуфендорфа, Гібнера (I–II і 15–25, 31, 100).
- ↑ Оповідаючи Граб'янка про Чигиринську війну, каже: «О чесомъ обширнѣе въ Синопсисѣ Кіевскомъ, читателю, обрящеши» далі під 1679 роком: «Тогожъ году, войска великіе подъ Кіевъ ходили, — о чесомъ зри въ Кіевскомъ Синопсисѣ». (231).
