прочитав оцю характеристику Величкову, може уявити собі Петрового портрета.
Які погляди висловлювано було в російській й українській історіографії на Величчин літопис? С. М. Соловйов у своєму нарисі історії України[1] скористувавсь з першого тому Величкового літопису (він вийшов р. 1848, а його «Очеркъ» р. 1849; з другого тому він іще не міг скористуватися, бо той вийшов допіру року 1851), щоб одкинути, на підставі йото, непевні звістки «Исторіи Русовъ». Він каже про вагу цього літопису, що-до його певности, так: «Коли нашу розвідку було вже закінчено й відіслано до редакції, ми здобули літописа подій у Південно-Західній Русі Сам. Величка; твір цей чимало важить для нашої праці, адже-ж, як сам автор літопису зазначає, користувавсь він з щоденника Сам. Зорки, що був за писаря при Богдані Хмельницькому за часів боротьби його з поляками. Тут ми знайшли ствердження наших висновків, що мали на меті довести непевність звісток «Исторіи Русовъ». Отож, приміром, ми відкинули звістку Кониського про те, що Б. Хмельницький здобув був фортецю Кодак на початку військових дій — і Величко, чи Зорка, стверджують нашу думку. Ми відкинули звістку Кониського про вигадану січу під Кам'янцем — Величко теж нічого про неї не знає. Ми дали перевагу тому спискові універсалу Б. Хмельницького, де замість Кам'янця поставлено м. Корсунь — у Величка бачимо те-ж саме[2]. Ми визнали за неправдиве оповідання Кониського про третю війну Б. Хмельницького з поляками, про те, що Б. Хмельницький начеб-то побив польського короля під Жванцем — за Величком теж під Жванцем або Кам'янцем жаднісінької січі не було. Нема чого й згадувати, що Величко не знайшов у паперах Зорчиних ніяких листів од царя Олексія Михайловича до «Гетманушки», то-що. Ми поставили за свою мету внести будь-який критичний погляд на історію України, причому передовсім хтіли були довести, що звістки Кониського, дарма що він довший час користувавсь загальним визнанням, не надто певні. Отже Величків літопис подав нам надію, що ми, нехай і не зовсім, але мети своєї осягли»… А втім, на жаль, С. М. Соловйов у відповідних томах своєї Исторіи Россіи, присвячених головним чином історії України, вже не повертається до критики літопису, ба навіть так що й не користується з самого літопису. Він бере тільки (у X, XI та XII т.) деякі звістки з Величка (у XII-му, наприклад, — деякі подробиці про смерть Брюховецького — Вел. II, 163). Тимчасом С. М. Соловйов легше, ніж будь-хто инший, міг перевірити Величкові звістки за цими документальними джерелами, що їх він узяв з архіва Мін. Чужоземних Справ і Юстиції і що на підставі їх описав ції події. Таким чином, року 1849 він не встит іще скористатися з Величкового літопису для свого нарису історії України, бо надто пізно здобув того літописа, а в 60-х роках ХІХ ст. уже не схотів його перевірити за архівними джерелами. У XIII ст. він навіть не
