лисичка-сестричка, вовчик-братік и ведмідь-набрідь. А ти хто?» — «Кабан-неклан. Пустіть в рукавичку и мене.» — «Иди.» От и той уліз, тай сидять.
Коли це иде стрілець; бачить, що рукавичка ворушицця, — він як стрельне — аж там от-скільки шкур!
(Записана въ г. Миргородѣ Полтавской губ., А. Я. Рудченкомъ.)
Жив собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що нестало у них и хліба — и йісти нічого. Дід и каже: «Бабусю! піди у хижку та назмітай у засіці борошеньця, та спечи мині колобок.» От баба так и зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок и положила на вікні, щоб простиг. А він з вікна — та на приспу, а з приспи — та на землю, та й побіг дорогою.
Біжить та й біжить, а на зустріч йому зайчик. «Колобок, каже, колобок, я тебе ззім!» А він каже: «Не йіж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю.» — «А ну, якойі?»
«Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так и од тебе втечу!»
Та й побіг.
Біжить та й біжить, — зустрічає його вовк. «Колобок, колобок, я тебе ззім!» — «Не йіж мене, вовчику-братіку, я тобі пісні заспіваю.» — «А ну, якойі?»
|
«Я по коробу метений, |
