ричить: «Подай мені ворожбита!» Вовки як схватились, та на силу відтиля убрались. —
Як був собі чоловік та жінка, та пойіхав чоловік на ярмарок, тай купив козу. Привіз він до дому, тай послав він свого старшого сина пасти козу. От, став той хлопець гнать козу. Тільки що до воріт став догонить, а вже стоіть той дід на воротях из кійком, и питаэцця: «Козочко моя мила, козочко моя люба! чи ти пила, чи ти йіла?» — «Ні дідусю: я й не пила, я й не йіла: — тільки бігла через місточок, та вхватила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку, та вхватила водички капельку, — тільки пила, тілько й йіла!» — От він взяв того сина й убив, — тай зарив під корито.
На другий день посилає другого сина — меньшого. И тильки став до воріт догонить той син — то дід став на воротах в червоних чоботях из кийкомъ. От він й питаєцця: «Кізочко моя люба! чи ти пила, чи ти йіла?» — « Ні, дідусю: я не пила, я й не йіла: тільки бігла через місточок, та вхватила кленовий листочок, бігла через гребельку, та вхопила водички капельку, — тільки пила, тілько й йіла!» — От він взяв й того сина вбив и зарив під корито.
- ↑ См. варьянтъ этой сказки въ Малорусскомъ литературномъ сборникѣ Мордовцева, подъ № 9, стр. 361–366, — Коза-дереза.
