На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу и в вечері стала догонить до двору, а дід уже стоіть на воротях в червоних чоботях из кійком, и питаєцця: «Кізочко моя люба, кізочко моя мила! чи ти пила, чи ти йіла?» — «Ні, дідусю: я не пила, я й не йіла: — бігла через місточок, вхватила кленовий листочок, бігла через гребельку вхопила водички капельку, — тільки пила, тільки й йіла!» — От той дід убив и бабу, тай зарив під корито.
На четвертий день погнав він уже козу, и тільки надігнав на дорогу, а сам на простець пішов, та взяв тай став на воротях у красних чоботях, — тай питаєцця: «Кізочко моя люба, кізочко моя мила чи ти шила, чи ти йіла?» — Ні, дідусю: я не пила, я й не йіла: — бігла через місточок, вхватила кленовий листочокъ, бігла через гребельку вхопила водички капельку, — тільки пила, тільки й йіла!» — От, тоді він розсердився, пішов до коваля, висталив ніж и став йійі різать, а ніж переломився. Він пішов упъять до коваля ніж насталювать. От коза знялась, тай убігла у лисичкину хату.
От лисичка примітила… А вона сидить на печі, тай каже:
«Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Пів-бока луплена…
Тупу-тупу ногами,
Зколю тебе рогами,
Хвостом замету,
Лапками затопчу!»
От лисичка злякалась, вибігла з хати, тай сіла під дубкомъ. — От и дивицця: иде вовк. А вона и плаче и просить — каже: «Вовчику-братику! вижени мені звіря неслиханого й невиданого. «От, не вигнав тийі кози — излякавсь, тай вибіг из хати.
От упъять пішла вона, та сіла під дубом — и плаче. Коли
