Ця сторінка вичитана
XII
бѣ ходоромъ й заходыть, затлѣе, замлѣе, серденька просыть… Такую хлѣбъ-силь, такыхъ дѣвонёкъ й парубятъ?Де, на свѣтѣ, такъ балакають? Нибы въ ротъ тобѣ кожне слово кладуть. Де стилькы казокъ, прыказокъ, загадокъ и всякои всячыны?… Я вже мовчу про нашу землю, про наши поля, сады, лугы, степы, рѣчкы, про наше збѣжьжя… Що й доси нихто не схаменецьця, не гляне да не подывыцьця на сее?Мій Боже, Боже! Чымъ же мы прошкодылысь? Хыба-жъ-то вже у насъ душа зъ лопуцька, не хоче того, чого й людьська?… Ни! ни! Въ гостяхъ добре, якъ-то кажуть, а дома — ще лучьче…
