натор і намістник с. Боярки, зараз же зажадали вони від Шелеста, аби видав їм самого Вовка і все награбоване ним — на тій підставі, що він їх підданий. Шелест згодив ся на їх жаданє, але до якогось часу здобич Вовкова лишалась в богуславськім замку, бо вивезти її звідтїля без конвоя боялись.
Про Савечку теж мало знаємо. В загонї його, здаєть ся, були переважно козаки канівські і з'явив ся він в Білоцерківщинї тілько припадково, довідавшись, що надвірні богуславські козаки з сотником Шелестом вийшли з Богуслава на поміч полковнику Протасєву, що, як звісно, виступив проти Неживого і Швачки. Савечка рішив, що поки нема Шелеста, не тяжко буде захопити здобич Грицька Вовка, покинену в богуславськім замку, і дїйсно — він не помилив ся. Дізнавшись про зрабуванє Савечкою богуславського замка, Шелест взяв у Протасєва кількадесять карабинерів і своїх козаків і явив ся в Богуслав. Але в Богуславі Савечки вже не було, а гнати ся за ним Шелест не рішив ся, почувши про численність його загону. Рушив за ним сам Протасєв з усїєю своєю командою і наздогнав його аж біля Мошен, де ватага його була розбита і розігнана; багато гайдамаків забрано і відослано до Переяслава.
Про ватажка Максима[1] знаємо, з невеличкої судової замітки, що він 1768 р. ходив „грабувати полїсє“. В його загонї був між иньшим той самий Степан Пйотровский, шляхтич, що був і в загонї Савка Плиханенка. Окрім Пйотровского, з Максимового загона фіґурував перед кодненським судом ще Василь Письмененко. Кодненська комісия і в сїм разї, як і в справі гайдамаків Савка Плиханенка, не могла бути поблажливою, бачучи межи Максимовими гайдамаками польського ренеґата і вважаючи полїтичним настрій всього загона.
