тільки невеличкий імпульс. Імпульсом таким, як звісно, була барська конфедерация.
Звичайно, коли-б повстанє в Київщинї, нїким не захищеній, не здибало на своїм шляху сил чужої держави, то воно поширило ся-б і по всьому Подїлю і по Волинї і по Полїсю, хоч там і була невеличка оборона — і істория може-б зазнала другої хмельнищини. Та сього не сталось. Район повстання був ограничений і ся обставина, як ми вже сказали, була другою причиною, від котрої залежав настрій тих, що бороли ся з Поляками в 1768 р. Сила, інтензивність руху конче залежить від численности участників, однаковости в поглядах більшої маси людий: віра в успіх свого дїла тодї росте і при тому не від одної сьвідомости своєї материяльної сили, але й від заповітних мотивів. Тодї обрана мета осьвітлюєть ся перед очима участників дїла так, що нею починають вони легко виправдувати всякі способи для її здїйснення, навіть найогидливійші. Так було за хмельнищини, коли вся південна Русь повстала, та не так було за колїївщини, коли тільки частина українського народу повстала за свої права і віру. Фанатичний настрій поодиноких колїїв не можна вважати за настрій цїлого народа.
З 440 гайдамаків, що про них ми витягли звістки з кодненської книги, про 300 ми знаємо, звідки вони родом і де жили в період колїївщини. З сих трьох сот — двіста шістьдесять чотирі чоловіка походили з правого берега Днїпра. Обертаючись тепер до обіцяної висше характеристики поодиноких гайдамаків, ми власне насамперед візьмемо під розвагу правобочан района недавньої руїни. Тут ми побачимо, що і в сїй, навіть найважнїйшій, ґрупі повстанцїв не було завзятости борцїв хмельнищини: перед нами все більше проходити муть люде, що нїби не цілком вірять в успіх повстаня і тому не вважають його справою всього свого житя; будуть натурально і вийнятки, але їх не буде багато. Не можна буде нам промовчати і цїлком неґативні елєменти серед борцїв за чесне дїло: сї елєменти були — і їх не втаїти.
Одним із вартих уваги гайдамаків згаданої висше місцевости був подибаний вже нами при характеристицї
