В вечері питаю Василя: „брате, щось зле буде з того, що розпочав; до решти сам себе знищиш і мене переведеш нї навіщо, бо однимеш в мене остатню сорочку“. Одповів менї Василь: „мовчи, бо розібю тобі кієм голову. Роби, що до тебе належить — гляди тільки коней та санки“. Тодї я, доставши з санок горілки, напив ся разів два і лїг в санках спати. Коли знов приходить Василь і каже: „брате, ти нї у віщо не втручай ся, дивись тільки за кіньми; майор казав, що з нами у Литвинівку пошле поручника і гусарів на залогу і щоб ми собі вільно жили у Литвиновцї через зиму до весни і хлїб вимолочували, бо хоч би зараз перетяглись за границю, то все одно не було-б чим худобу до кінця зими додержать“.
Не знати, чи здїйснилась обіцяна протекция і чи могла навіть вона здїйснитись, але для Литвинівки перебуванє там сербського поручника з невеличким віддїлом в усякім разї було памятне: одні з Сербинів кинулись захоплювати підводи, навантажені панським хлїбом для достави на Волинь, иньші почали бити війта і аж тодї відпустили його як він зрік ся війтівства і т. д. Таким робом наслїдки сербської протекциї показали, що надїї на них, Сербинів, Василя Дубенного були що найменше не відповідні часу. З сього погляду з ним не годились очевидячки иньші селяне, що теж не цурались суспільних інтересів. Характерна з сього боку розмова Василя Дубенного по дорозї в Литвинівку, коли він вже вів з собою Сербинів. Заночували вони тодї в дорозї в Бузівцї у Василевого кума — мірошника бузовецького. Мірошник і мірошничка привітали Василя з його непевними оборонцями дуже радо, але коли другого дня в ранцї вони вже вирядили своїх гостей, то мірошничка коло воріт відозвала Василя на бік і сказала: „схаменись, куме — що ти робиш?“ Але на се Василь відповів тільки: „побачиш, кумо, що я там зроблю“.
Для виявленя з повною докладністю всього складу думок старого Дубенного ми не обмежились переказом змісту нашого документа в тій його частинї, що тичить ся року 1768, але взяли під розвагу і иньшу, що належить до років 1770 і 1771. Завдяки сьому ми бачимо, що Дубенний в ріжні часи шукав ріжних способів для досягненя своєї мети; спершу він сподївав ся полекші від гайдамаків, потім від Москалів. Взявши все се на увагу, мимохіть приходиш до переконаня, що в особі
