навели викази Олекси Яхименка і Осипа Митинского, забраних в полон полковником Протасєвим під Болуславом і Блощинцями. З виказів сих знати, що з 500 чоловік, відведених тодї в Київ, тілько не богато „покнутовали“ і „пошарпавши їм носи“ відправили в засланє, більшість же по річнім увязненю була відпущена назад на Україну, особливо-ж коли се були не росийські піддані. Про такий власне спосіб поступованя з останнїми ґр. Румянцев писав в переяславську канцелярию з 27 вересня, 1768 р. так: „Всѣхъ преданныхъ къ содержанію при оной полковой канцеляріи польскихъ жителей, взятыхъ вмѣстѣ съ гайдамаками по возмущеніямъ, отъ нихъ въ Польшѣ происходившимъ, та канцелярія имѣетъ нынѣ освободивъ отправить въ ихъ домы, но со взятіемъ однако жъ напередъ отъ нихъ присяги, что они, чувствуя сію милость, прямо въ оные возвратятся и будутъ тамъ жить въ тишинѣ и повиновеніи властямъ своимъ; а чтобы ихъ при семъ отпускѣ охранить отъ истязаній помѣщиковъ, коибы иногда и надъ раскаявшимися прежнее возмущеніе мстить захотѣли, то полковая канцелярія на сей случай дать имъ имѣетъ урядовое отъ себя письменное препровожденіе къ ихъ помѣщикамъ, склоняя послѣднихъ въ ономъ къ прощенію въ преступленіи, отъ буйства и слѣпоты произшедшемъ, въ которомъ отпущаемье признательно раскаиваются и дали клятвенныя предъ Богомъ по себѣ обязательства о всякой отселѣ покорности: инако же своею мстительностью противиться они будутъ собственному своему интересу, тѣмъ паче, что на отпускъ помянутыхъ сихъ людей не инако, как въ сей надеждѣ приступлено“[1].
Дуже отверто, звісно, виступає тут мотив наведеного заходу — бажанє вернути польським дїдичам України страчених ними робітників і, певна річ, дуже мало зроблено для оборони від знущаня панів над їх роскаяними селянами. Не диво-ж тодї, що при поворотї на Україну колишнї вязні всїма силами старались заховати свою приналежність до повстаня, як зробив се, наприклад нераз вже нами згадуваний Йосип Митинский, але
- ↑ Переписка ґр. Румянцева, „К. Ст.“, 1882 р., кн. 10, ст. 117–118.
