оборони православя, що могли бути і дїйсно часом бували межи єреями, позбавленими своїх парафій, і запорожцями або тими, що вдавали з себе запорожцїв. Тимчасом польські власти і унїятськї офіціяли инакше дивились на всї згадані обставини, обвинувачуючи Матронинського ігумена просто в орґанізациї гайдамацьких зібрань в Матронинськім лїсї, що оточав манастирь, тим більше, що один випадок згаданих висше змовин в Матронинськім манастирі, а власно змовини в початку 1767 року став навіть відомий при розслїдженю справи священника Гавриїла Царика, що за православє збув ся парафї і жив якийсь час в Матронинській обителї[1]. Репнїн, котрому доносили польські власти про все те, що дїялось в Матронинськім манастирі, рішив, що переяславський архирей просто затуманює йому очи запевненями про своє неспівчутє насильним вчинкам гайдамаків. Хоча розслїдженя і ревізиї, зроблені, „осмотрительно“ в Матронинськім манастирі з наказу Румянцева і Воєйкова і в червнї 1768 р.[2] і потім у вереснї тогож року[3] не дали нїяких потверджень обвинуваченю, тим більше що й сам манастирь постраждав одного разу від якихсь невідомих розбійників, а про те справа згаданих духовних осіб дїйшла до суда. А коли се сталось, то в позивателїв знайшов ся і такий доказ проти Гервасия, як похованє ним при величній обстанові в переяславській катедральній церкві голови спаленого Поляками і унїятами мешканця місточка Млїєва Данила Кушнира, що не хотїв колись віддати унїятам і їх священникам священної гробницї, що зберігалась спершу в млїєвській церкві і була схована ним Кушнирем у себе[4]. В сїм релїґійнім торжестві побачили піддержку людей, що повстали проти своїх властей, а не бажанє піддержати впалий дух простих немудрих оборонцїв своєї віри.
Суд, звичайно, не міг признати обвинувачень, накинених на поважних духовних дїячів, але проте обоє вони — і ігумен Мельхиседек і архирей Гервасий — були „пристойнымъ обра-
