в Яблонівку економічна адміністрация виправила з нього за випиту гайдамаками горілку десять рублїв, як виправила вона по стількиж і з иньших яблонівцїв, що те-ж пили тую горілку. Десять же рублів взяли з нього, знов таки як і з иньших, і за смілянську горілку. Після виплати ж 20 рублів, він натурально був цїлком знищений і його перший кредитор, Ворона, міг його примусити навіть іти з ним за границю. Галабурда одначе не урвав звязків з Яблонівкою і одного разу прийшов туди на проводи, але тут його й забрали на основі згаданого висше підозріння. Таким робом гуляннє з гайдамаками і в дослївнім і переноснім значінню коштувало йому недешево.
Але ряд таких утрат для селян не перевисшав тих симпатій, що були розбуджені в них до Залїзняка його свободолюбними замірами. І в тих навіть фактах, що ми зараз подали, нема, властиво кажучи, нарікань з боку скривджених ним: в них є тільки вказівки на розгардїяш в Залїзняковій ватазї.
Взагалї ж в народї панувало високо поче́стливе відношеннє до Залїзняка, свого рода ідеалїзация його, що й відбилось виразно в народнїх піснях.
І на основі польських мемуарів про уманську різню р. 1768, і на основі окремих джерел з того часу, одним з видатнїйших ватажків після Залїзняка в повстанню означеного року треба безперечно вважати ватажка Семена Неживого, що звав ся курінним отаманом війська запорозького і тим відріжняв ся від Залїзняка, що титулував себе запорозьким полковником.
В сериї документів, що є в кодненській книзї, ми знайшли тільки два, що дотичать сього дїяча: один — се викази селянина Івана Ботвиненка, що був на військовім судії в Коднї[1], другий — невеличка судова замітка про справу шляхтича Миколи Чоповського, що те ж був на тім же військовім судї[2]. Коли
- ↑ Кодн. кн., ст. 11, 49.
- ↑ Ibidem, ст. 482.
