росийської царицї не дійшов до відомости багатьох з тих, до кого був звернений і навіть мало був звісний всїй польській інтеліґенциї. Досить сказати, що навіть для науки він вперше виринув на сьвіт божий тільки р. 1882, коли особа, що знайшла його в рукописях львівського інституту Осолінських, подала його до „Кіевск. Старины“. Чи можна ж дивувати ся, що й після правдивого манїфеста Катерини II в народї все ще жила віра в стару золоту грамоту, що так припала до серця зневоленого народа. Але про се нам ще прийдеть ся говорити, а тепер після так довгого збочення звернемось до цїкавого нам Семена Неживого.
І він, як маса темного люду того часу, щиро вірив співчуттю царицї до гайдамацького руху, — се ми вже знаємо. Зовучи нарід до повстання, він покликував ся при тому частїйш від иньших ватажків на золоту грамоту Катерини, як се видно і з нашого документа і з переписки Румянцева в справі канївських розрухів. І така віра Неживого в те, що цариця на боцї народного руху, виявилась в рядї його вчинків. Так, напавши з своєю ватагою на місто Крилів польський і не знайшовши там „а ни единого поляка, также якъ и жида“ та дізнавшись, що всї вони сховались в Крилові руськім, де стояв з своїм віддїлом підполковник Хорват, Неживий, страшенно сим обурений, прямо заявив Хорватови[1]: „не знаемъ, съ какой причины ваше высокородіе онымъ погано-невѣрнымъ врагамъ и непріятелямъ ея императорскому величеству, также жъ и правовѣрнымъ христіанамъ, принимаете; понеже оные проклятые жидове ввесь народъ христіянскій своимъ поганствомъ сквернятъ, то хиба вашому высокородію великое награжденіе зделали, что оныхъ принимаете? за что? Просимъ отъ оныхъ все имущество отобрати и на сю сторону къ намъ выдать, хоча и сонныхъ. Не за имущество втруждаемся, только абы вѣра христіянская оть нихъ не была большъ скверненная и чтобы не было враговъ на государство, также жъ и на правовырныхъ христіанъ“. Коли б же Хорват не захотїв видати Поляків на його листовну прозьбу, Неживий просив
- ↑ Костомаровъ. Матеріалы для исторіи Коліивщины. „Кіев. Стар.“ р. 1882, кн. 8, ст. 309.
