як їх піп. Багато з них бояло ся знатись з Бондаренком, через можливість доносів. Перший дяк дуже неохоче запрягав попови коня, коли той збирав ся в Макарів, — одного разу на приклад попови прийшлось три рази посилати по нього, а на четвертий він вже сам прибіг до нього z wielka furia і лаючи його каналїєю. Так само і два селяне, що їх піп посилав по щось до Бондаренка, волїли доїхати до греблї, до середини дороги, пробули там до вечера і опісля, вернувшись до Диміра, сказали попови неправду, що нїби Бондаренка вже нема в Макарові. Нарештї коли сам піп заїхав з Макарова, де бачив ся з Бондаренком, в с. Бородянку (міст. київсь. повіта на Півн. З. від Київа) до тамошнього протопопа, то сей останнїй, довідавшись з відки приїхав до нього гість, прямо не похвалив сих зносин з Бондаренком і сказав: „злесте зробили, бо лядчина як була так і буде“. Очевидячки — в Дїдовщизнї не було цїлковитої певности, що Поляків можна легко подужати.
Між тим коли де, то в Дїдовщизнї мусили знати ворогів своїх дуже добре; вже одно те, що унїятські митрополити і їх офіцияли жили в Радомишлю — значить немало. Але й окрім сього тамошня шляхта, як кажуть, давала ся в знаки. Сама справа про вбивство Вонсовского де що говорить про се. Може саме вбивство сього дрібного неважного шляхтича, що пив з приятелями по корчмах, і не має цїлком полїтичного характера, але ж в усякім разї воно було сповнено не для рабунку, а скорійше чи не за надто свобідні відносини його до жінок. На се вказує принаймнї наведена в судових паперах розмова одної димірської дівчини, що йшла до Київа на жнива, з одним селянином, що був свідком на судї. Дївчина казала йому, що ще давно перед смертю пана Вонсовского вона просила війта свого села — „аби старого вивезли“ і на се війт їй відповів „от його хлопцї на вулицї киями били“. Нарештї пана сього вбито не в власнім домі, а в підозрілій хатї 50 лїтньої баби Мотрі Малашихи, де як раз тїєї ночи, коли сталось убивство, була ще якась иньша жінка, нею запрошена. А така обставина мимохіть наводить на гадку, що пан Вонсовский був людиною розпустною і тим легко викликав до себе ненависть димірцїв, що їм від легких панських звичаїв певно не дуже то легко жилось на сьвітї.
