„Victoria, the evergreen, the city of sunshine“…
Не можу думкою опустити берегів Спокійного Океану, щоби не зазначити, що там зазнав я найглибшого зі всіх моїх політичних вражінь. Так… Там воно було найглибше, хоч у старій Европі бачив я й переживав упадок великих чужих держав і наших двох держав і прихід революції й інші дуже болючі річи. Та мимо всего того не в Европі наступив перелом у моїм світогляді, тільки там, за океаном.
Десять літ відкладав я сю працю — не з лінивства, тільки в надії, що знайду спокійний час, щоб якнайлучше виконати ту роботу. Тимчасом замість вільного часу в спокою — наспіла недуга. Отже хоч не сподівався я, що сю роботу прийдеться робити в часі коли мені віддиху не ставатиме, то треба її зробити тепер, нехай і поспішно, бо може бути ще гірше. А треба тому, бо вірю, що прецінь колись наспіє час, коли й українська молодь схоче не тільки політикувати й учити старших, але схоче вчитися сама. І тоді зачне вона шукати, чи не оставили їй досвіду і думки своєї батьки її, особливож ті, що переживали часи най-
