моя різа, а полукіпок стоїть, як стіжок. — Ой ти, Боже мій! — крикнула я до Соловейків, — хто ж отсе крав моє жито? — А Палажка до мене: Не кричи, бо я помилилась: думала, що моя різа. Або заплати мені за пів копи грішми, або дай сніп. — А не діждеш ти, щоб я тобі гроші платила, або злодієві святий хліб давала! Хіба в мене рук нема? Хіба в мене чоловіка нема? Була б і сама з Омельком вижала. Не дам, кажу, тобі, заслиняній, ані снопа жита!… — Чую, вже моя Палазя хвалиться всім на кутку: — Отсе помилилась, не переміряла добре різи та й нажала дурнісінько отій грапині пів копи жита.
Ото другого дня виходжу я жати свою різу. Коли дивлюсь, а Соловїха вже й заняла постать саме коло моєї різи. І вона жне, і дочка її, дівка, жне, і чоловік її з пасинком коло неї жне, — бо вона вже за другим чоловіком. Вже й не знаю, як вона сподобалась тому Соловейкові. Ой, Господи! Як говорить, то тільки плює словами, а не говорить: пху, пху, пху! Та й обплює свою погану морду. А як іде, то запаска на їй так і розїдеться зпереду на обидва боки, аж об землю черкається: волоче по землі, неначе прибита гуска крила.
От вони жнуть, а я йду та й наскочила на їх. Іду я така сердита й слова до них не промовила. А Соловїха до мене: — Чого се ти, грапине, не скажеш мені й поможи-Боже? Нажала тобі дурнісінько пів копи жита, а ти й добридень не скажеш! — Я плюнула та й стала поруч з Соловейками жати, та все мовчу. А Палажка знову до мене: — Грапине, грапине! Та хоч обізвись до мене! — Я взяла, тай зайняла постать серед різи; думаю: цур тобі, пек тобі! Краще я вступлюсь од тебе. А вона надійшла до моєї різи та знов до мене: — Грапине, грапине! Попова сучко! Хіба ж я не знаю, що ти вже ходила до попа на Соловейків брехати, бодай тобі добра не було! Нажала я тобі, грапине, дурнісінько пів копи… Грапине, гра-
