такий сину! Чому ти не звяжеш рук свойому синові? Чому ти не проженеш його з дому? Ой, люта ж я, люта! Бий мене! Ой, бий же мене! — та все підставляє йому щелепи. Соловейко не втерпів — лусь її в щелепи, а вона, як стояла, так і покотилась по картоплі. Качається, качається та голосить і кочергу в руках держить; всю картоплю витолочила. Соловейко вискочив з хати, зняв руки до Бога та й каже: — Господи милосердний, або мене прийми до Себе, або нехай вона згине! — А чим тут чоловік та пасинок винні? То вона одна винна. А ще каже, що її за коси скубли три руці, неначе в неї на голові копиця сіна, або куделя вовни… Та в неї, поганої, не гурт було коси, як вона й дівкою була! Було заплете ті косинята, неначе кішка позасмоктує, та й вертить лисою, зализаною головою перед хлопцями. Та тепер у неї голова лиса, як облизаний макогін, — хіба на три руці стало б по одній волосині!
Свята вона та божа! До церкви ходить, Богові молиться, ще й других навчає. Прийде до церкви, постелить хусточку та й бє поклони в хусточку, щоб не замазати свого лоба. А виходить з церкви, то згорне хусточку, мабуть забрати свої поклони в хусточку та сховати в скриню. Отсе як хоче який хлопець втікти з церкви, то вона його хіп за потилицю, та назад; а як котра дівка стоїть та не хреститься, то вона стулить їй пальці та й перехрестить: — От дивись, де святі ікони! Отуди кланяйся й хрестись! — А як іде пасинкова жінка до церкви, то вона розставить руки поперед неї та й загородить їй дорогу: — Не пущу! Не підеш до церкви: нема в тебе дітей, нема тобі Божого благословення! — А як вийде до жінок, то вже й чваниться: — Щоб я до Служби Божої топила й варила, як другі жінки! Чи то ж так годиться? Хоч я й нагрішу за цілий тиждень, за те ж одмолюсь, як прийде свята неділенька… — Знаємо, яка вона свята! Кожного року йде в Київ говіти на
